Не можна уявити історію якогось міста без трагедій і подій. Чи то природні катаклізми забрали мільйони життів, хвороби чи громадянські перевороти. Все це так чи інакше невід’ємна частина історії будь-якого міста чи держави. Ніколаєв у цьому плані не став винятком. У житті корабельної перлини півдня були світлі та добрі моменти історії. Але і трагедії не оминули його стороною. Більше на imykolayivchanyn.com.
Мисс Порохового льоху
На північному заході Миколаєва, обмитий водами Південного Бугу, розташувався острів. На старовинних картах міста цей мис позначений як “Мис Порохового льоху”. Зараз це просто захаращена пустка. Але таким він не був.
До 3 травня 1912 півострів активно використовували на потреби міста. Усі кораблі, які заходили до Миколаїва, були зобов’язані скидати залишки вибухових речовин на цей півострів. У такий спосіб міська влада захищала місто і саму верф від неконтрольованих вибухів. Коли корабель залишав місто, він знову зупинявся на півострові для завантаження нової партії пороху та піроксиліну. Тож мис служив якимось складом для пороху та порохових відходів.
Для безпеки на мисі було викопано кілька льохів, у яких зберігали вибухові речовини. Все це знаходилося у підпорядкуванні Морського відомства.
З метою убезпечити верф, пороховий склад розмістили не в найвдалішому місці. До центру міста було лише півтора кілометри, стіна в стіну розташовувалась каторжна в’язниця, трохи далі – табірні казарми. Трагедія була лише питанням часу.
3 травня 1912 року Миколаїв здригнувся від потужного вибуху. Перелякані громадяни спочатку подумали, що стався вибух у Петербурзькому міжнародному банку. Але потім городяни побачили дим з боку Лагерного поля – нових казарм.
Пожежники, які прибули на місце вибуху, бачили масові руйнування. Сам вибух стався у погребі №3, з вини одного з сторожів, який порушив правила безпеки. Через іскри, що виникла від тертя чобота об підлогу, порохові речовини здетонували і стався вибух, який чули на відстані 10 км від епіцентру вибуху.
Крім льоху було зруйновано караульні приміщення. На місці льоху залишилася лише вирва. Частини кам’яних стін льоху розкидало на відстань одного кілометра. У в’язниці вибило вікно, і осколками поранило кількох ув’язнених. Недобудовані казарми одразу дали тріщину, а дахи були пробиті частинами зруйнованого льоху. У самому льоху №3 на момент вибуху було двоє людей, які загинули на місці. Більше загиблих не було. У самому місті вибухова хвиля вибила вікна, але ніхто не постраждав.
Криваве минуле “темвод”
До початку Другої світової війни мікрорайон “темводи” був знайомий городянам, як місце де зберігають ліс, будівельні матеріали, частини верфей. Але з початком окупації міста все змінилося.
Для роботи складів мікрорайон був обгороджений високим парканом і мав на своїй території кілька одноповерхових та двоповерхових споруд. Саме це привернуло увагу німецьких окупантів. Вигнавши миколаївців зі своїх будинків, нацисти створили на території “темвод” концентраційний табір для радянських військовополонених. Табір отримав офіційну назву “Шталаг-364”.
У цей концтабір возили радянських полонених солдатів та матросів з усього півдня України. Після падіння Севастополя “мешканців” концтабору побільшало. Крім військовополонених восени 41-го року у Миколаєві фашисти робили масові арешти мирного населення, яке намагалося чинити опір нацистському режиму.
Темводи стало місцем масових розстрілів євреїв і всіх неугодних гітлерівському режиму. Звуки автоматних черг звучали регулярно. Крім розстрілів, в’язні вмирали і з інших причин. У таборі були жахливі умови утримання. Їди мало, води мало, медичної допомоги не було. Камери були холодні, шибки у вікнах були відсутні. В’язні змушені були спати просто на кам’яній підлозі. Іноді бранцям робили ампутації без необхідності, просто заради розваги і як спосіб тортури. Хвороби, які поширювалися серед в’язнів забрали не менше життя, ніж автомати.
За трирічний час існування табору у ньому знайшли свою смерть понад 30 тисяч в’язнів. Їхні тіла ховали за північними стінами Темвод.
Іспанська гостя
Початок 20 століття почалося з бурхливої епідемії іспанського грипу. Який у народі охрестили “іспанкою”. швидкого поширення “іспанки” сприяла перша світова війна. Визначити місце походження хвороби не вдалося, і через її першу згадку в іспанській пресі їй і приписали місце народження – Іспанія.
Через бурхливу війну грип поширився по всіх континентах і забрав мільйони життів. Ніколаєв не став винятком. Якщо раніше, через суворі правила адмірала Грейгера Ніколаєву вдавалося уникнути страшних наслідків епідемій, то не цього разу. Хворобу до міста принесли німецькі солдати. Незабаром усі лікарні та амбулаторії міста були переповнені.
Смертність серед городян була високою. Точних даних про кількість загиблих миколаївців не збереглося. Усьому причиною була швидкоплинність хвороби та відсутність дослідження хвороби. Адже “іспанку” відкрили лише 1997 року. Але є документальні відомості, що сотні загиблих миколаївців ховали в братських могилах за межами міста.
Березневі повстання
Період з 1917 – 1919 став кривавим періодом для Миколаєва. Згідно з мирним договором між Німецькою, Австро-Угорською, Османською імперіями та Болгарським царством – німецькі та австро-угорські війська мали увійти на територію Української Народної Республіки та звільнити її від більшовиків.
Але щось у цій задумці пішло не так, і вулиці міста захлинулися в крові. Перебування іноземних військ у Миколаєві тривало на рік. Згідно з історичними даними та відомостями очевидців у цей час було зафіксовано тисячі смертей австрійських та німецьких військових. Скільки було загиблих городян у цей час невідомо. Лише одні Березневі повстання (22 березня – 25 березня 1918 року) забрали життя 372 миколаївців. Більшість із них, згідно з історичними документами, мали причину смерті “убито”. З цього можна зробити висновок, що мешканців Миколаєва вбивали без вагомих на те причин. Вбивства відбувалися навіть на території церков та храмів. Так у Миколаївській синагозі було вбито 37 людей.
Робітники проти поліції
Початок 20 століття став для Миколаєва як часом промислового розвитку, так і часом бунтів та страйків. Через кількість фабрик і заводів, що розросталися, в Миколаїв став стікатися народ з усіх куточків області. Це призвело до великої кількості бажаючих працювати, і підприємства почали знижувати заробітну плату. Що у свою чергу призвело до страйків та мітингів.
Пік страйків припав на другу половину 1905 року. У червні на “французькому” заводі відбувся мітинг робітників та сутичка між тими ж робітниками, яка призвела до травм. 15 червня на Соборній площі зібралася велика група мітингувальників, близько 300 людей.
Розтягнути мітингувальники приїхали поліцмейстри, саме в цей момент і сталася одна з трагічних подій у житті Миколаєва. Серед мітингувальників знайшовся безумець, який вирішив кинути бомбу у бік поліцейських. Але через штовханину від вибуху постраждали мітингувальники робітники, а не поліцейські. Постраждалі отримали осколкове поранення живота, рук та ніг.
