11 Серпня 2022

Від сакральної ляльки до бойової: історія майстрині Інни Кушниренко

Related

Діти війни: як народжують жінки на Миколаївщині 

Новини 24 лютого шокували всіх, але найбільше – жінок,...

Робота медичних закладів на прифронтовій Миколаївщині 

Незважаючи на повномаштабне вторгнення російських військ на територію України,...

Все для кальяну в Миколаєві

Кальян є справді унікальним пристосуванням. Адже, крім краси та...

Миколаїв у роки Першої світової війни

Перша світова війна стала першою війною в історії людства,...

Share

Миколаївщина багата на талановитих людей. Майстри і майстрині вишивають, плетуть з лози і соломки. Але, мабуть, найзагадковішим є майстерність лялькаря. А автентичні українські ляльки-мотанки за весь час свого існування мали сакральний зміст. Майстрині, роблячи подібні ляльки, вкладають в них певні сподівання і бажання. Існують багато різновидів мотанок. Але кожна лялькарка додає в них щось своє. 

Життя Миколаївської майстрині Інни Кушниренко пов’язане з ляльками. Як саме лялька в її руках перетворилась з іграшки на бойовий оберіг, вона розповіла журналісту нашого сайту imykolayivchanyn.com.

фото із архіву Інни Кушниренко

Від дитячої іграшки до ляльки-берегині

Перші ляльки в житті Інни Кушниренко з’явилися в дитинстві. Це були саме мотанки, адже в 30-х роках минулого століття в Радянському Союзі звичайні іграшки вважались пережитком царського минулого. Тому вони не випускались. Мами робили донькам ляльки зі шматочків тканини. Такими іграшками бавилась і маленька Інна. Саме вони призвели її на шлях лялькаря. 

“Так вийшло, що згадала своє дитинство. Народилась я до війни (Другої світової). До війни, під час війни і, навіть, після війни ляльок не було. Навіть таке було, що їх не виробляли. До 35 року були заборонені прикраси, як залишок минулого. А десь в 1936 році дозволили ялинки ставити. Не було до цього ялинкових іграшок. 

Тому мені бабуся і мама мотали і шили ляльок. А коли я підросла, то стала сама шити ляльок. Мої подружки також шили. Інших ляльок у нас не було. 

Після війни була така допомога від Америки, яка мала назву “американські подарунки”. Вони приходили у великих ящиках. Ми ці ящики використовували під лялькові будиночки. Навіть садили ляльок  давали перед ними концерти. Коли пішли звичайні ляльки, то ми їх не застали”, – розповіла пані Інна. 

Перша справжня лялька з’явилася у Інни в шестирічному віці. Її дівчинці у бомбосховищі подарувала незнайома жінка. Пані Інна досі пам’ятає, як берегла її. Вона надовго стала єдиною і улюбленою.   

Коли дівчина подорослішала, ляльки залишились у дитинстві. Інна Кушниренко тоді навіть не думала, що дитяче захоплення переросте у справжню майстерність.

фото Інни Кушниренко

Пішла стежкою художника і прикрашала ялинку

Став дорослою Інна Кушниренко поринула в мистецтво – стала працювати в Миколаївських художніх майстернях. Там майстриня зустріла художника, який стане її вчителем у виготовленні ляльок.
“Тоді це було Товариство художників. Був у нас художник Павло Павлович Івановський. Він був настільки обдарованою людиною. І він робив чудових ляльок. Мені довелось з ним працювати. Ми з ним оформляли дитячі вистави. Тоді в Миколаєві ще не було театру ляльок. Але були товариства ляльководів, яке розігрували вистави. Він мене навчив робити ці ляльки”, – згадувала Інна Кушниренко. 

Роботи цього дуету художників миколаївці бачили на головній вулиці міста Соборній протягом багатьох років.

“Ми десь з 1962 року стали оформляти в Миколаєві на Радянській, тепер Соборна новорчну ялинку. І ось під цю ялинку ми по 90-й рік, щороку робили великих ляльок: Діда Мороза, Снігуроньку, звіряток усіляких”, – розповідає майстриня. 

Від перших мотанок до міжнародних проєктів

Мотанки повернулись у життя Інни Кушниренко, коли художниця вийшла на пенсію. Через певні обставини в житті більше не змогла тримати пензля. Тому згадала про дитинство і мотанки.

“Одного разу по телевізору побачила ляльок. Вони там мені сподобались і нагадали дитинство і наші нічні роботи перед конкурсами. І так мені захотілось вникнути в цих ляльок, що я почала вивчати, що це таке”, – розповіла майстриня. 

Розпочала з вивчення історії цієї української ляльки. З’ясувала, що перші подібні лялечки мотали ще трипільці. У кожний образ вкладали свій сенс. Тому звичайна лялька ставала справжньою берегинею роду. Навіть, хрест на обличчі мотали по різному  і в різних кольорах. 

Інна Кушниренко стала брати участь у різних виставках  конкурсах. Спочатку це були Миколаївські школи, бібліотеки. Потім була обласна виставка в художньому музеї імені Верещагіна, в краєзнавчому музеї. 

У 2014 році ляльки Ірини Кушниренко брали участь у виставці “Жіночі обереги: традиція та сучасність”. Далі була Всеукраїнська виставка “Моя лялька: хочу бути відомою”. У Чигирині оселились чотири роботи майстрині. 

Берегиня “Доля” – фото Інни Кушниренко

Поступово мотанки Інни Кушниренко стали учасницями міжнародних виставок.

”Ми почали організовувати з українською діаспорою міжнародну виставку в рамках проєкту “Українські ляльки мандрують світом”. Це проєкт для лялькарок українських та української діаспори. цей проєкт створили Ніна Хаген (Осло. Норвегія) і Тетяна Золочевська (Бремен. Німеччина). Виставка ляльок в костюмах країн Європи пройшла в чотирьох країнах. І повинна була бути пройти у всіх містах, в тому числі і в Миколаєві. 

До Миколаєва ця виставка прибула і повинна була відкритись 1 березня. А 24 лютого ми в о 10-й годині повинні були зустрітись, щоб оформлювати експозицію виставки в муніципальному виставковому залі”- розповіла Інна Кушниренко.

Лялька в австрійському костюмі – фото Інни Кушніренко

Початок активних бойових дій саме 24 лютого 2022 року зруйнував усі плани і майстрині, і організаторів. 65 ляльок  так і лежали спаковані в кабінеті директора залу. 29 березня російська ракета зруйнувала будівлю Миколаївської ОДА. Від вибухової хвилі частково постраждав і виставковий зал. Інна Кушниренко приймає рішення вивезти унікальних ляльок з Миколаєва за кордон. Це вдається зробити. 

Поява бойових мотанок

Саме початок активних бойових дій в Україні змінив світогляд багатьох майстринь і майстрів. Хтось так і не зміг взятись за творчість. А деякі знайшли “друге дихання”. ГО “Арт-Спокуса” об’єднала майстрів Миколаївщини в один творчій проєкт. Майстри готували сувеніри на передову, проводили майстеркласи. 

Інна Кушниренко також узяла участь у проєкті. Вона зробила мотанки, які відрізнялись від попередніх. Це були зовсім інші берегині – справжні українки-воїни. Кожна має власний характер. І кожна має власну історію.

Фото Інни Кушниренко

“Я думала чим допомогти, що робити? І я зробила ляльку на фоні розбитої будівлі облдержадміністрації. З цього  почались мої воєнні ляльки. Потім я зробила ляльку на фоні пожежі. Потім зробила Галю – конотопську відьму з віником, яка замітає нашу Соборну площу. Потім зробила ляльку, яка живе і буде жити разом з Україною”, – розповіла майстриня. 

Є в доробку і лялька-кізочка. Так майстриня показала долю кізочки, яка потрапила нс розтяжки ііі цим згубила кількох окупантів.  

Вражає своєю енергетикою лялька-вдовиця. Вона – об’єднаний образ українських жінок, які втратили на фронті своїх чоловіків. 

Над кожним образом майстриня ретельно працює.

Лялька-берегиня з проєкту “Удовиця” – фото Інни Кушниренко

“По-перше, мене щось таке підштовхує. Наприклад був вибух і мені захотілось якось це виразити. Писати я не можу вже. І я вирішила через ляльку це виразити, пов’язати цю ляльку з цим жахом, що вона захисниця, що вона берегиня. Вона ж там з дитиною стоїть. Вона не допустить лиха. 

Потім думаєш, як зробити так, щоб вона читалась ця лялька. вона не просто намотана. Вона повинна щось виражати. Потім шукаєш тканину”, – поділилась досвідом майстриня. 

Ляльки Інни Кушниренко важко забути. Вони точно не загубились серед інших мотанок і стали справжніми берегинями Миколаєва і його жителів.

Миколаївська берегиня в трьох іпостасях – фото Інни кушниренко