Миколаївські боксери прославляли та прославляють рідне місто на різноманітних змаганнях всіх рівнів. Як загартовувалася сталь, добре знає заслужений тренер України Микола Хаджиогло. Більше на imykolayivchanyn.com.
Знайомство зі спортом
Про нього кажуть, що це людина, яка віддана своїй справі життя безмежно. Микола Петрович Хаджиогло є одним з тих ентузіастів, які вирішили розвивати жіночий бокс в Україні. Особисто він привів у великий спорт багатьох тепер вже відомих на весь світ боксерів, як чоловіків, так й жінок.
Сам Хаджиогло став боксером ще у школі, коли навчався у восьмому класі. Проте в секцію він потрапив не одразу. За його словами, тренер спочатку відмовив хлопцю, аргументуючи це тим, що Микола ще замалий. Мовляв, «повертайся за рік, хлопче». Микола так і зробив. Але спершу він закінчив навчання у дитячій флотилії.
Як розповідає герой нашої статті, в роки його юнацтва, які припали на радянські часи, хлопці переважно займалися футболом, трохи веслуванням, боксом. Більшість знайомих та друзів Миколи Хаджиогло займалися саме боксом. Отже, він вирішив також спробувати себе у цьому непростому виді спорту. Серед його здобутків — чемпіонство УРСР серед спортивних товариств «Буревісник» та призові місця на всесоюзних турнірах. Після проходження строкової служби він повернувся додому. В 1975 році розпочалася тренерська робота. Найголовніша справа у житті.
Тренерська діяльність
Судячи з того, як надалі розвивалася професійна діяльність Миколи Петровича, можна сказати, що саме тренерська робота стала для нього справжнім натхненням.
Після армії він розпочав роботу в обласній раді «Динамо», де, за його словами, працювала міцна команда. В ті часи у залі тренувалися вісім майстрів спорту, що надавало спортивній базі безумовного престижу. Серед тих зіркових боксерів були І.Гурович, який в ті роки здобув звання абсолютного призера Союзу, та С.Бондаренко — чемпіон Союзу серед молоді й учасник європейського чемпіонату. Хаджиогло працював там до 1980 року.
Заслужений тренер України розповідав у коментарях 2020 року, що саме в ті роки він товаришував з Віктором Запорожцем, директором нової спортивної школи. Запорожець запропонував йому місце завуча і тренерська робота продовжилася. До речі, робота плідна, адже вихованець Миколи Петровича В.Прудкевич тоді виборов призове місце на союзному чемпіонаті серед дорослих.
Нова хвиля
Іноді приходить час, коли людина розуміє необхідність переосмислити все, що відбувається у її житті, проаналізувати: чи вірною дорогою йде? Саме про такі життєві цикли й розповідав Микола Хаджиогло в одному з інтерв’ю. Він зазначив, що у нього були ситуації, коли працював по п’ять років на одному місці, але потім розумів, що прийшов час рухатися далі.
Настав момент, коли Хаджиогло повністю зосередився на тренуванні як боксерів, так і кікбоксерів. А дівчата, з якими він працював, показували дуже хороші результати.
У 1995 році в Миколаєві відбувся перший неофіційний чемпіонат України з боксу серед жінок. Тоді кращими були Вікторія Руденко та Лариса Березенко. А також заслужений тренер згадував, як через неофіційність тих змагань він мав конфлікт з федерацією боксу в особі Ігоря Гайдамаки. Але першовідкривачам завжди буває непросто. Ці змагання можна назвати зухвалим експериментом, який себе виправдав.
З 2001 року стартували перші чемпіонати Європи серед жінок. Надалі їх призеркою двічі ставала учениця Миколи Хаджиогло Анастасія Савіна. Згодом все більше миколаївських спортсменок під його керівництвом здобували нагороди та чемпіонські звання. Саме тому у 2005 році Хаджиогло прийняв збірну під своє крило.
Попри війну та нестабільну ситуацію в Україні, миколаївські боксери продовжують свою справу. Працюють секції, приходять нові люди, особливо діти. Життя не стоїть на місці, а на українських та світових спортивних аренах, як і раніше, виборюють чемпіонські звання славетні миколаївці.