Відомий археолог, чуттєвий поет… Його вірші мають якийсь незвичний запах космічно-степового вітру, а поезія вражає своєю глибиною. Він розкопав безліч царських гробниць. Ми пишаємось ним! Бо він наш, він миколаївчанин. Це відомий на увесь світ Мозолевський Борис Миколайович.
Археолог мав важке дитинство на рідній Миколаївщині. Він важко здобував освіту… Однак, це не завадило йому стати блискучою особистістю. Особистістю, яка увійшла в історію всього світу. Віднайдена ним Скіфська пектораль одна-єдина. Аналогів їй немає в жодній країні. А скільки ж ще крім цього зробив талановитий миколаївчанин? Цікаву історію його життя та діяльності читайте на сайті – imykolayivchanyn.com.
Освіта і служба
Мозолевський Борис Миколайович народився в селянській сім’ї 4 лютого 1936 року в селі Миколаївка. Це Веселинівський район нашої рідної Миколаївщини. Його батько загинув на війні. Тож мама виховувала сина сама.
Після закінчення сільської семирічної школи юний Борис став вихованцем при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Однак, згодом цей навчальний заклад розформували. Після цього майбутній вчений став виховуватись у одній з частин військово-морського флоту. Здобував освіту тут аж до вступу до військово-морського авіаційного училища в Єйську. Втім, через дострокову мобілізацію, його не закінчив.
Після демобілізації Мозолевський переїхав до Києва. Майже 10 довгих років він працював кочегаром. На київському заводі залізобетонних виробів. Починаючи з 1958-го до 1964-го рр. Борис Миколайович навчався на історико-філософському факультеті Київського державного університету. На заочній формі. На щастя, цей навчальний заклад йому вже вдалося закінчити. Поетичний талант Бориса почав проявлятися ще в ранні роки його життя. Тож перебуваючи в Києві він не переставав писати вірші.
Успіхи в археології
Після закінчення навчання, протягом 1965 – 1968 років, Борис Миколайович обіймав посаду редактора у видавництві “Наукова Думка”. Це теж у Києві. Він редагував видання на археологічну тематику. Саме в цей час він ближче познайомився з археологією. А в одній з його багаточисельних експедицій – з відомим українським археологом Олексієм Івановичем Тереножкіним (1907 – 1981 рр.). Це знайомство дуже пов’язало Бориса Мозолевського з археологією. Тоді він душею прикипів до цієї справи. На довгі-довгі роки.
Із 1969-го до 1970-го року талановитий вчений брав участь в експедиції, яка займалася дослідженням “Гайманової Могили”. Вона знаходиться біля села Балки Василівського району Запорізької області. Скіфологи давно поглядали на неї. Бо це був найбільший в окрузі курган. Але її форма була трохи неправильною. Вершина “Товстої Могили” була зруйнована ще за часів Другої світової війни. А сама вона знаходилась у такому місці, що нікому не заважала і могла стояти ще десятки років. Але коли Борис Миколайович зійшов на курган, йому здався цокіт копит під землею. Археолог визнав це дуже добрим знаком.
Визначною датою у житті відомого миколаївця стало 21 червня 1971 року. Цього дня під час археологічних досліджень урочища “Товстої Могили” було зроблено сенсаційну знахідку. Надзвичайно багате скіфське поховання. Його відносять до категорії “царських”. Серед знайдених тоді скарбів була й золота скіфська пектораль. Мозолевський інкогніто привіз її у Київ. Як у нього так вийшло? Він одягнув її на шию і замаскував старою тілогрійкою.
Цього ж 1971 року він став молодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР. Бо розкопки “Товстої Могили” у Балці зробили Бориса Миколайовича одним із найавторитетніших дослідників великих скіфських курганів.
У 1979 році видавництвом “Наукова думка” було випущено його монографію присвячену сенсаційним розкопкам – “Товста Могила”. Вона вирізнялася ще й прекрасним ілюструванням та художнім оформленням. Згодом, у 1980 році Мозолевський захистив кандидатську дисертацію. Блискуче захистив! Її тема була – “Скарби з Товстої Могили”.
Починаючи з 1986 року вчений обіймав посаду завідувача відділу, потім – сектору скіфської археології Інституту археології НАНУ. Тут він пропрацював аж до кінця свого життя. Також він активно займався проблемами етногеографії Скіфії. А паралельно ще й проводив різноманітні польові дослідження.
За два роки до своєї смерті почав роботу над докторською дисертацією. Однак, так і не встиг її завершити. В плани Бориса Миколайовича також входила публікація автобіографічної ліричної поеми – “Думи про степ”. Після його відходу вічність це зробили дружина археолога – професійна редакторка Віра Данилівна Мозолевська.
Творча діяльність Мозолевського
Українська археологія пов’язує з іменем Бориса Мозолевського величезну кількість неймовірних відкриттів. Достатньо пригадати лише “Хомину”, “Денисову”, “Завадські”, “Реп’яхувату”, “Товсту”, “Жовто-кам’янську Товсту”, “Бабину”, “Водяну”, “Соболєву” могили та інші кургани, дослідження “Чортомлика”…. У вітчизняному скіфознавці можна сміло говорити про “епоху Мозолевського”.
Борис Мозолевський опублікував 55 популярних та наукових досліджень. Серед найвідоміших – монографії “Товста Могила” (1979 р.), “Мелітопольський курган” (1990 р.), “Скіфський степ” (1983 р.).
Борис Мозолевський чудово поєднував у собі якості досвідченого дослідника археологічних пам’яток, блискучого організатора експедицій, а ще й проникливого лірика, поета тонкої душі.
Перші його поетичні збірки були опубліковані російською мовою – “Начало марта” (1963 р.), “Шиповник” (1967 р.), “Зарево” (1971 р.). Потім одна за одною почали друкуватися збірки віршів на українській – “Веретено” (1980 р.), “Кохання на початку осені” (1985 р.), “І мить, як вік” (1986 р.)… А найбільшою популярністю користувалися збірка “Дорогою стріли” (1991 р.). У 1971 році Бориса Івановича прийняли до Спілки письменників України.
Смерть і пам’ять про Бориса Івановича
Мозолевський був надзвичайно талановитою, багатогранною та самодостатньою особистістю. Незадовго до смерті, у 1993 році, об’єднаним рішенням Інституту археології НАН України та Київської Академії Євробізнесу Борисові Івановичу було присуджено Міжнародний диплом “Золотий скіф”. Однак, він вже не встиг його отримати. Бо 13 вересня 1993 року пішов із життя. Причиною його смерті стала тяжка хвороба.
Після відходу Мозолевського у вічність, його друзі розповідали, що перед трагедією він багато разів говорив така фраза: “Мене тисне золото… Воно мене душить”. Також він часто скаржився, що темними ночами у вікно до нього стукає відьма-жриця з “Соболєвої Могили”.
Останки Бориса Івановича захоронені у Києві на Байковому кладовищі. У 1998 році на його могилі було споруджено пам’ятник. На ньому викарбувані слова з його останнього вірша:
За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі,
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
У червні 2016-го року було прийнято рішення “Про присвоєння імені Бориса Мозолевського Веселинівській районній гуманітарній гімназії”. В тому ж 2016-му році у його рідному селищі Веселинове перейменували площу і вулицю Леніна на площу і вулицю Бориса Мозолевського. Згодом вулиця Бориса Мозолевського з’явилася і в містах Вознесенську та в Миколаєві. Остання з них – у мікрорайоні Мала Корениха, що в Заводському районі обласного центру.
