3 лютого в Миколаєві говорили про цензуру, а точніше в обласній педагогічній бібліотеці презентували книгу колишнього начальника “Облліту” Юрія Карпова “Записки цензора”, пише imykolayivchanyn.com.
Миколаївські журналісти старшого покоління добре знали цю людину. Адже, від рішення Юрія Васильовича залежало чи піде в ефір або друк матеріал. Для головного цензора області спеціально готували так звані “літівські” екземпляри теле і радопередач, номери газет.
Юрій Карпов пропрацював цензором понад 30 років. Про свою професію написав багато статей, які друкувались вже після того, як цензуру в українських ЗМІ відмінили.
У свої 84 роки згадує, як доводилось працювати у закритому на той час Миколаєві. Виявляється, що існували певні списки-обмеження. З журналістами навіть проводили спеціальні заняття, щоб знали про що можна писати, а про що ні. Забороняли писати про оборонні підприємства та стратегічний об’єкти. А їх у Миколаєві була більшість. Як розповів журналісту нашого сайту Юрій Карпов, його відділ займався навіть музеями.
“Зокрема, ці вимоги поширювались і на редакції газет, і на музеї та виставки. У Миколаєві було небагато музеїв. Ми переглядати описи і рекомендували вилучити дані, заборонені до друку чи використання на виставках. Як це виконувалось ми не контролювали. Найголовніше, що ми рекомендували”, розповів Юрій Карпов.
Всі спогади Юрія Васильовича вмістились у 250 статей. Вони й склали книгу “Записки цензора”. Видати збірку вирішила донька Юрія Карпова Анна Куценко-Карпова. Це був її подарунок на день народження батька.
“І тато, і мама зберегли статті, які почали публікуватись ще у 1998 році. І нещодавно ці статті дістались у спадок мені. Я дуже довго розмірковувала чи потягну я таку книгу, чи буде вона затребованою?” розповіла Анна Куценко-Карпова. Далі Анна Юріївна звернулась до видавчині Ірини Гудим і дуже хотіла, щоб книга побачила світ до дня народження батька 19 листопада. Проте, часу було занадто мало. А статті потрібно було привести у відповідність до книжного формату. Ірина Гудим стала і першим читачем цієї книги.
“Нам дуже легко і комфортно було працювати. Коли людина добра, коли цікавий матеріал, тоді і працюється легко. Коли я закрила останню сторінку, то мені було шкода, що вона закінчилась. Мені хотілося ще більше. Написано усього 250 статей. Я сподіваюсь на продовження”, зазначила Ірина Гудим.
Юрій Карпов вважає, що його спогади стануть цікавими для любителів історії Миколаєва. Проте, її варто прочитати і молодим журналістам, щоб трохи відчути, як працювали їхні колеги понад тридцять років тому.
