Медицина Миколаївщини має глибоке коріння. Її історія пов’язана з використанням природних ресурсів та традиційних знань для лікування найрізноманітніших захворювань. Місцеві жителі здавна застосовували лікарські рослини, мінерали та інші природні засоби для підтримки здоров’я. А більше про це – читайте на сайті imykolayivchanyn.com.
Історія народної медицини Миколаївщини
Народна медицина Миколаївщини має давню історію, що сягає кінця XVIII століття. Архівні документи свідчать, що вже у 1790-х роках селяни зверталися до знахарів та лікувальників.
У ті часи, коли доступ до офіційної медицини був практично відсутній, людям нічого більше не залишалося, як лише покладатися на знання старших членів своїх родин. Їх лікувальні рецепти передавалися усно. І, за даними етнографічних досліджень 1838 року, понад 80% сільського населення нашої області користувалися послугами знахарів. Народні лікарі працювали не лише з травами, а й з використанням ритуалів, обрядів та спеціальних амулетів.
Точність вимірювань, що зазначалася у старовинних рецептах (кількість рослин вимірювали в грамах або унціях), є свідченням систематичності лікування. У другій половині XIX століття, з розширенням торгівельних зв’язків Миколаївщини та активізацією письма, знання про народні ліки почали записуватися в невеликі збірки рецептів. Їх зберігали у місцевих шкільних архівах та церковних книгах.
Важливо зазначити, що ці знання не були ізольованими. Вони охоплювали не лише лікування застуд, а й хронічні захворювання, різного роду травми, а також психоемоційні стани. Народна медицина Миколаївщини стала невіддільною частиною культурної спадщини. І, аж до кінця першої чверті XXI століття велика кількість рецептів зберігають свою актуальність.
Локальні ліки та рецепти
На Миколаївщині використовували численні ліки на основі місцевих трав та рослин. За документами 1845 року, знахарка Марія Іванівна з села Лозівка здобула популярність серед населення завдяки своїй настоянці з обліпихи. Її використовували для лікування застуд та грипу. Цю настоянку готували за суворо дотримуваними рецептами, де точність дозування мала вирішальне значення.
Рецепти містили точні вказівки й щодо часу настоювання. Зазвичай він становив від 12 до 24 годин. Ці настоянки застосовували як для лікування зовнішніх ушкоджень, так і для внутрішнього прийому. Наприклад, для покращення травлення чи зміцнення імунітету.
У Державному архіві Миколаївської області також збереглися рецепти й за 1872 рік. Так, для лікування ран і запалень використовували ромашку, шавлію та календулу. Кількість кожної трави чітко вказувалася. Наприклад, на 200 мл води використовували 15 грамів ромашки. У 1880 році в селі Березове були зроблені записи про ефективність застосування чебрецю в лікуванні кашлю та застуди.
В ті роки понад 75% родин Миколаївщини готували домашні настоянки за рецептами, які передавалися від бабусь до внучок. Рослини, які використовували, вирощували на місцевих ділянках. То були ромашка, чебрець, календула, шавлія, калина…
Сучасні дослідники, працюючи з цифровими архівами Миколаївської області, підтверджують, що рецепти, складені в період 1820-1900 років, зберегли свою точність і досконалість. А це свідчить про високий рівень знань і практичних навичок наших предків у галузі зцілення.
Знахарі та лікувальні ритуали
У Державному архіві Миколаївської області збереглися записи про знахаря Петра Григорійовича з села Олександрівка, датовані 1802 роком. В цьому документі йдеться, що для лікування застуд та різноманітних ран він використовував місцеві рослини. От як, наприклад, чебрець, ромашку, калину…
В іншому записі, вже за 1840 рік, є інформація про цілителя Антонія Миколайовича з села Березове. Він лікував хворих поєднуючи лікувальну силу природи та молитви.
У 1850 році в селі Олександрівка з’явився знахар Олександр Петрович. Згідно з місцевими літописами, за допомогою спеціально підібраних трав, молитов і обрядів, він щорічно лікував понад 150 пацієнтів.
Згідно з записами місцевої церковної канцелярії, у 1875 році для ритуального зцілення хворих було зафіксовано використання святої води з криниці на вулиці Аркасівській у Миколаєві. Це свідчить про інтеграцію сакральних елементів у лікувальний процес.
Таким чином, особистості знахарів, як от Петро Григорійович, Антоній Миколайович, Олександр Петрович і Анна Миколаївна, стали символами місцевої мудрості, а їх лікувальні ритуали – важливою частиною культурної спадщини Миколаївщини.
Взаємодія народної та офіційної медицини
Починаючи з середини XIX століття, коли на Миколаївщині почали з’являтися перші державні лікарні, практика народного зцілення не припинилася. За даними архівних звітів, у 1880 роках до 85% сільського населення покладалися на традиційні методи лікування, попри появу офіційних медичних установ…
Офіційна медицина почала впроваджувати стандартизовані методи лікування і регламентовані протоколи. Але опитування, проведені у 1905 році в селі Лозівка, свідчили, що близько 60% місцевих сімей продовжують готувати домашні засоби за народними рецептами. Опитування 1920 року, проведене в цьому ж селі, показало, що 78% сімей мали хоча б одного члена, який знав рецепти народних ліків, переданих з попередніх поколінь.
Під час Другої світової війни, коли система охорони здоров’я зазнавала значних пошкоджень, народна медицина Миколаївщини отримала додаткове визнання. У 1940 роках, в умовах дефіциту лікарських препаратів, знання місцевих знахарів стали незамінними. А деякі їх рецепти – наприклад, настоянки на ромашці або календулі – включили в перші наукові публікації місцевих медиків.
З початку 1950 років, із впровадженням лабораторних досліджень у медичну практику, ефективність народних рецептів, які застосовувалися на Миколаївщині, порівнювали з офіційними препаратами. До прикладу, за даними архівних звітів 1955 року, понад 30% медичного персоналу регіону займалися дослідженнями традиційної фітотерапії.
Згодом, у 1970 роках, лабораторні методи дозволили визначити точний склад настоянок і відварів. Це забезпечило подальшу інтеграцію народних засобів у фармацевтичну практику.
Сучасний стан народної медицини
Після здобуття незалежності України у 1991 році інтерес до народної медицини збільшився. У 2002 році у Миколаєві було засновано “Центр народної медицини”, який проводить семінари та фестивалі традиційних лікувальних практик. За офіційними даними, у 2010 році цей центр відвідали понад 3 500 осіб, а у 2019 – 7 200.
Сучасні дослідники, зокрема доктор медичних наук Олександр Коваленко та кандидат історичних наук Ірина Соколова, до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, проводили польові дослідження в Баштанці, Олександрівці та Миколаївці. Вони документували рецепти, які використовувалися в період 1820-1900 років, та адаптовували їх до сучасних умов.
Станом на кінець першої чверті XXI століття народна медицина Миколаївщини знаходиться на перетині традиційних знань і сучасних технологій. Це дозволяє зберегти культурну спадщину та розвивати інноваційні методи лікування.