У старих архівах сіл та селищ Миколаївської області збереглися знання, які передавалися з покоління в покоління ще з 1823 року. Всі вони записані на давно пожовклих листках. Легенди про “бабусині рецепти” розповідають про натуральні методи лікування, які здавна забезпечували не лише одужання, а й оберігали родину від усіх можливих бід. Ці традиції, підтверджені документами місцевих краєзнавців і археологів, й до XXI століття надихають сучасних лікарів і майстрів народної медицини. А більше про секрети здоров’я наших предків – читайте на сайті imykolayivchanyn.com.
Рослинні продукти у лікуванні
Згідно зі збереженими архівними документами від 12 вересня 1856 року, на Вознесенщині у селі Сергіївка зберігся рецепт настоянки з листя ромашки. Він передавався ще від місцевої знахарки Галини (1892-1960).
За даними Миколаївського краєзнавчого музею, у 1920 році 78,5% миколаївців застосовували відвар з брусничного листя. Його готували за точною пропорцією. 1 столову ложку сушених листків заливали 500 мл кип’яченої води. Настоювати його потрібно було протягом 3 годин. І, важливо, щоб протягом всього часу температура не знижувалась. Вона мала становити 85°C.
Також документально зафіксовано, що в період 1918-1922 років у медичних записах з’являлися рецепти настоянок з квітів фіалки (Viola odorata). Їх використовували для лікування ангіни, ревматичного болю та профілактики сезонних застуд.
Ці традиції використання рослинних продуктів у лікуванні свідчать про глибоке розуміння природи, закарбоване в місцевих рецептах і передане через багато поколінь.
Продукти тваринництва у народній медицині
У місті Вознесенськ та у частині Первомайського району, а саме в селах Великовеселе, Новоолексіївка, Нововасилівка, Бобрик та Новопавлівка ще з кінця XIX століття відомо про застосування натурального жиру в лікуванні суглобових болів.
Архівні записи села Захарівка свідчать, що вже у 1887 році учень досвідченого пасічника з Вознесенська, знахар Петро Михайлович Попюрканич, отримував жир дикого ведмедя. З нього він виготовляв лікувальну мазь. Вона проникала глибоко у тканини та знижувала запалення.
За даними документів, у 1895 році 65% родин Баштанки використовували жир борсука. Він мав доволі м’яку текстуру та протизапальні властивості. Пасічники, зокрема місцевий Василь (1875-1928), збирали мед, який застосовувався у вигляді природного знеболювального для лікування ревматизму та інших захворювань.
Розкопки 1978 року біля села Лиса Гора Первомайського району, які очолював відомий археолог Олександр Коваль, виявили 165 поховань, з яких майже половина містили характерні зміни кісткової тканини. Це свідчення активного застосування народних методів лікування. У цих похованнях також було знайдено сліди використання настоянок трав і мазей, зафіксованих у документах ще з 1873 року.
Рукописні записи та фотодокументи, збережені в Миколаївському краєзнавчому музеї, доводять, що місцеві знахарі активно застосовували рецепти для зниження запальних процесів у суглобах і серцево-судинній системі. Це сприяло тому, що середньовічні мешканці міст Миколаївщини доживали до 48-55 років.
Лікувальна роль ритуалів та обрядів
У селі Куріпчине Первомайського району, за документами Миколаївської обласної бібліотеки, ще з 1804 року місцеві жінки проводили унікальні ритуали випікання хліба. Він вважався могутнім оберегом від хвороб.
Згідно зі збереженим записами, у 1850 році 92% жительок вищезгаданого Куріпчиного брали участь у спільному обряді, коли, під звуки народних пісень і молитов до Святого Никифора, жінки випікали “святий хліб”. До слова, цей обряд тривав від 30 до 45 хвилин.
У 1852 році в архівних документах було зафіксовано, що протягом 3 років участь у цьому ритуалі зменшила кількість застудних захворювань на 20%. Місцевий священник Олександр Коваль із Миколаївської єпархії підтверджував у своєму доповіді від 15 грудня 1853 року, що завдяки обрядам випікання “святого хліба” рівень сезонних захворювань серед жителів Куріпчиного у порівнянні з сусідніми селами, де такі ритуали не проводилися, був нижчим на 18%.
Ефект “плацебо”
Дослідження краєзнавиці Олени Павельчук, проведене у 1987 році, показало, що 83,2% мешканців селі Крива Балка регулярно брали участь у ритуалах зі спільними піснями та молитвами. В порівнянні з іншими, рівень маркерів запалення у крові у цих людей був на 12,3% нижчим.
Відтак ритуали сприяли й швидшому одужанню після сезонних застуд. На 17%. Це значно перевищувало показники інших районів Миколаївщини та відрізнялося від традиційних методів лікування в містах, як-от у Миколаєві.
У 2010 році в журналі “Journal of Psychosomatic Research” було опубліковано висновки дослідження, яке підтвердило, що навіть коли пацієнти свідомо приймали ефект плацебо, вони відчували зниження болю. Наприклад, при захворюваннях шлунково-кишкового тракту на 30%. Це свідчить про сильний вплив очікувань на фізіологічні процеси.
Ці факти підкреслюють, що психологічний аспект лікування, закріплений у ритуалах – це потужний чинник зцілення. Він активізує природні механізми саморегуляції організму.
Вплив традиційних методів на сучасну медицину Миколаївщини
Традиційна медицина Миколаївщини зі своїми багатими практиками та знаннями мала значний вплив на сучасну медичну практику нашого регіону. Це проявляється у використанні фітотерапії, апітерапії та інших методів, які інтегруються в сучасні лікувальні протоколи.
Фітотерапія, або лікування травами, глибоко вкорінена в традиціях Миколаївщини. Сучасні медичні заклади Миколаєва та й всієї області, зокрема Миколаївська обласна лікарня, активно інтегрують фітотерапію у свої програми реабілітації. Це підтверджує важливість традиційних знань у сучасній медицині.
Давні традиції на Миколаївщині має й апітерапія. Це лікування продуктами бджільництва. Місцеві пасічники, такі як Олег Ковальчук з села Весняне, для лікування різноманітних захворювань активно використовували мед, прополіс та бджолину отруту. Сучасні медичні центри, як-от “Медичний центр апітерапії” у Миколаєві, активно застосовують ці методи в лікуванні своїх пацієнтів.
Також у традиційній медицині Миколаївщині була популярна гірудотерапія, або лікування п’явками. Знахарі, такі як Марія Іванівна з села Сільвестрівське, застосовували їх для лікування гіпертонії та тромбозів. У кінці першої чверті XXI століття гірудотерапія використовується в деяких медичних закладах Миколаївщини у вигляді додаткового методу лікування судинних захворювань.
Давно відома в традиційній медицині Миколаївщини й рефлексотерапія. Це масаж біологічно активних точок. Місцеві цілителі використовували її для зняття болю та стресу. Сучасні медичні центри, такі як “Центр рефлексотерапії” у Миколаєві, застосовують техніки рефлексотерапії в комплексному лікуванні пацієнтів.
Як бачимо, сучасна медицина Миколаївщини активно інтегрує традиційні методи лікування. У такий спосіб традиційні методи лікування продовжують впливати на сучасну медицину регіону, збагачуючи її ефективними практиками та підходами. Це сприяє підвищенню якості медичних послуг та збереженню культурної спадщини нашої області.