8 Грудня 2022

Зародження католицької спільноти в Миколаєві

Related

Слоти з високою та низькою вартістю монет

Слоти та Колесо Фортуни онлайн на гроші можна поділити...

Відомі вчені, які народилися в Миколаєві

Миколаївщина є малою батьківщиною для безлічі талановитих та відомих...

Воєнні сторінки історії Миколаєва: десант Костянтина Ольшанського

28 березня 1944 року Миколаїв було звільнено від німецько-фашистських...

Володимир Станко: все життя в науці

Миколаївщина безсумнівно багата талантами. Видатними людьми, які залишили по...

Share

У Миколаєві знаходили притулки не лише іноземні торгові кораблі та моряки, а й представники різних націй та релігій. Окрім купольних церков православних християн у місті є єврейська синагога, лютеранська церква, католицький костел. Більше на imykolayivchanyn.com.

Історія появи католицизму у Миколаєві

Перші католицькі громади з’явилися лише через три роки після заснування Миколаєва – у 1792 році. Через те, що Миколаїв був усе ще юним містом, міська влада всіляко приваблювала та заманювала до себе нових мешканців. У світлі цих подій перша католицька громада отримала всіляку підтримку від влади міста. Того ж року першу громаду внесли до офіційного міського реєстру. Проте, саму церкву католики змогли отримати лише 1794 року. Місто передав у користування громади державну будівлю, в якій і було засновано католицький храм. Отриману будівлю перебудували у костел та освятили того ж року. Перший варіант костелу знаходився на тому ж місці, що й зараз – перетин вулиць Декабристів і Макарова, центр Миколаєва.

Першим настоятелем першого і єдиного на той момент католицького костелу став французький монах Єлесіус. На зміну йому на початку 19 століття до Миколаєва приїхав “Падре” Банкалярі родом з Італії. Після “падре” настоятелем був Фелікс Корман. Під час служіння Кормана громада розрослася до розмірів, які не міг вмістити в себе храм. Постало питання про будівництво нового храму, більшого, ніж існуючий на той момент. На той момент католицька громада складала 3000 осіб.

Будівництво костелу

Зведення нового костелу почалося в 1891 році і тривало чотири роки. Нова будівля костелу була урочисто освячена у вересні 1896 року Тираспольським єпископом у присутності духовенства з інших міст України. Сусідські католицькі громади приїхали поділити це свято з миколаївськими католиками.

При будівництві храму використовували червону цеглу. Сам храм спорудили у звичній манері всіх католицьких церков – у формі хреста. Його фасад прикрашали високі вітражні вікна, викладена з каменю архітектура та дерев’яний хрест над входом. 

Дві башти прикрашали дах будівлі. Їхні конусні дахи часто можна побачити на панорамних фотографіях міста, зроблених з висоти пташиного польоту.

Вітражні вікна, які прикрашали фасад, привезли з Німеччини. Їх виготовили краще за майстра скляної справи. І вони якнайкраще вписалися в стиль і настрій храму. Більшу частину внутрішнього оздоблення храму виготовили за межами України. Так статуї Ісуса Христа та Діви Марії виготовили у Варшаві.

Над вівтарем висіла фреска у виконанні Антонія Стшелецького. 

На відміну від храмів країн, де католицизм є провідною релігією, миколаївський храм поступався пишністю оздоблення. Але навіть тут був головний атрибут католицького храму – орган.

Приход костелу святого Йосипа

Миколаївська парафія католицького храму включала не лише миколаївців, а й усіх католиків області та прилеглих міст. У 1875 році налічували майже 2500 парафіян, у 1885 році – понад 3000 осіб. 1912 року кількість парафіян збільшилася аж до 8000 тисяч осіб.

Коли католицька парафія в Миколаєві тільки-но почала зароджуватися, основну частину її складали французи, поляки, бельгійці та італійці. Серед польських католиків більшу частину становили військові, яких у покарання за польські повстання зарахували до лав царської армії. Після поляків більша кількість парафіян припадала на німецьких католиків. Решту становили італійські католики, іспанські, французькі, литовські, шведські. Українських католиків на той час не було зовсім. Вони з’явилися значно пізніше.

Парафіяльна школа

З самого початку існування католицького храму у ньому відкрилася парафіяльна школа. Через відсутність окремого приміщення та маленьких розмірів храму, заняття з учнями проходило в особистому житлі священика чи органіста. 1887 року один із парафіян, італійський банкір, який жив у Миколаєві, подарував храму будинок для облаштування парафіяльної школи. У 1893 року у програму школи увійшли загальноосвітні предмети. До стандартних уроків додалися уроки малювання, праці для хлопчиків, шиття для дівчаток. Таке рішення допомогло залучити до школи нових учнів, батьки яких були парафіянами католицького храму. На той час налічували близько 60 дітей.

Для опіки над школою було створено спеціальне товариство – “Людинолюбне Товариство при Римо-Католицькій церкві”. Головним завданням суспільства виступало заступництво парафіяльної школи та її фінансова підтримка. Крім підтримки самої будівлі школи, було започатковано фінансову підтримку дітей-сиріт та дітей з бідних сімей, які не мають можливості навіть одягнути своїх дітей.

Життя храму у воєнні часи

Ще до початку Другої світової війни у ​​житті католицького храму почалася чорна смуга. Так у 1935 році міська влада прийняла рішення про закриття храму. Будівлю костелу було вирішено передати під потреби історико-археологічного музею. Але музей не використав храм. І справа була не в релігійних переконаннях керівників музею. Усередині храму було темно і сиро, а це не підходяща атмосфера для збереження знайдених артефактів. Папір відволожувався і вкривався пліснявою, металеві артефакти бралися іржею.

Час Другої світової війни став воістину блюзнірським для життя костелу. Спочатку окупації Миколаєва німецькі військові дозволяли проводити меси в храмі. Але скоро вони заборонили це. А потім і зовсім перетворили будівлю храму на бійню для худоби. Окупанти вивозили худобу на територію храму і в самому храмі проводили забій худоби для подальшого передавання його на їхні потреби. Цей факт історії храму найжахливіший для усвідомлення. Адже серед переважної більшості нацистів були католики. Зрозуміти, як вони наважилися зробити подібне у стінах свого храму, було дуже складно. Навіть більшовики, які заперечували існування будь-якого бога, використовували храм як склад для продуктів чи боєприпасів. Або ж використовували як адміністративну будівлю. У свій час у костелі навіть був клуб із танцями та музикою. Спостерігати подібне блюзнірство парафіянам було непросто.

Вперше про відродження храму до життя заговорили у середині 80-х. Але й тоді це не одразу вдалося зробити. Низка бюрократичної тяганини призвела до того, що храм повернувся у власність католицької громади тільки в 1991 році. 

Але навіть після цього він не відновив свою роботу. Оскільки на той час у Миколаївській області та й в Україні загалом не було школи для навчання католицьких священиків. Правити служби в католицькому костелі святого Йосипа просто не було кому. І першу службу у новоствореному костелі правил священик із Польщі.

.,.,.,.