Так склалось, що Миколаїв з самого початку був військовим містом. Тож першими, хто надавав медичну допомогу, були військові лікарі. А першим медичним закладом став саме військовий госпіталь. Більше на imykolayivchanyn.com.
Військовий госпіталь
Історія військового госпіталю в Миколаєві бере початок з 1787 року. Тоді тривала Російсько-турецька війна.Тому в місті, де не лише будували кораблі, а й яке знаходилось у прифронтовій зоні вирішили організувати шпиталь. Відомий на той час військовий лікар Данило Самойлович запропонував не відвозити поранених в глибокий тил, а лікувати їх у прифронтових лазаретах. Так лікарі не втрачали дорогоцінний час.
Тож, було вирішено збудувати такий лазарет в Миколаєві.
Місце для нього обрали в селі Богоявленське, що було під Миколаєвом. Поранених було багато, тому будували госпіталь швидко. Вже в 1788 році у ньому приймали перших пацієнтів. Встигли крім лікувальних корпусів збудувати лазню, пекарню, аптеку й будинки для медперсоналу. Там вже на лікуванні знаходилось понад 800 поранених.
Так, як поранених було багато, виникла головна проблема – госпіталь був занадто далеко розташований від міста. Почали шукати приміщення для госпіталю в самому Миколаєві. Це стали будинки в 1-й Адміралтейський частині міста. Вулиця згодом отримала назву Госпітальної. Всі будинки потребували капітального ремонту.
Кримська війна стала випробуванням для госпіталю. Завдяки досвідченому колективу вдалось успішно лікувати поранених. В 19-му столітті Миколаївський військовий госпіталь нарешт отримав приміщення, які спецально для нього збудували.
Лікар Данило Самойлович
Першим головним лікарем Миколаївського військового госпіталю став відомий медик Данило Самойлович. Його авторитет у 18 столітті відкривав для нього двері шанованих будинків і владних кабінетів.
Майбутній відомий лікар своє навчання почав у Київській академії. Навчався успішно і був одним з найкращих учнів.
Стати медиком йому порадив профессор Санкт-Петербурзького университету Іван Полетика. Він обрав Данила Самойловича в якості помічника у відрядження в Україну.
Коли почалась російсько-турецька війна, Самойлович став полковим лікарем. Саме пд час війни йому довелось боротись з чумою. Це й визначило його шлях, як лікаря-епідеміолога.
Він довів, що чума може переноситись через заражений медичний інструмент, а також замислився над можливістю щеплення від цієї небезпечної хвороби. Данило Самойлович майже все життя боровся з чумою і таки переміг її.
Не менш важливим є внесок Данила Самойловича в розвиток військово-польової хірургії. Базою для цього став Миколаївський госпіталь. Данило Самойлович першим став вирощувати на території госпіталя так званий аптечний сад, щоб цілющі рослини були під рукою. Також на базі госпіталю він створив медичну школу. Завершити кар’єру військового лікаря його змусило оточення князя Потьомкіна.
Перша цивільна лікарня
Від моменту заснування Миколаєва цивільне населення мало проблеми з отриманням медичної допомоги. Сім’ї військових лікуватися у військовому госпіталі. А от звичайні робітники миколаївських верфей належної медичної допомоги не отримували. Згодом госпіталю дозволили приймати цивільних пацієнтів. Але місто потребувало лікарні. Будувати її вирішили наприкінці 19-го століття.
Її будівництвом займався головний архітектор Євген Штукенберг. Він зупинився на п’ятому варіант проєкту. Архітектор збудував лікарню за прогресивною тод павільйонною системою. Це дозволяло під час епідемій ізолювати кожен корпус окремо і уникати масового зараження пацієнтів. В 1906 році Миколаїв отримав першу лікарню для цивільних осіб.
