Повномасштабне вторгнення Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним змінює ритм Миколаєвa. Натомість одна річ залишається незмінною. І це кава. В окопі під кулеметним обстрілом, в підвальному приміщенні на Соборній або біля залізничного вокзалу… У нашому місті завжди пахне кавою. Військові з 19-ї полкової роти штурмового батальйону “Тавр” готують її навіть під обстрілами. Бо кава – це не просто напій. Це перепочинок, мікросвято, ковток цивілізації у хороброму Миколаєві. А більше про те, як п’ють каву миколаївські військові під час війни – читайте на сайті imykolayivchanyn.com.
Кава під час Першої світової війни в Миколаєві
У 1915-1916 роках Миколаїв усе більше й більше відчував тягар війни. Портова діяльність зменшувалася, ремісничі майстерні працювали на оборонні потреби, на вулицях поруч із пряничними крамницями стояв запах диму від металу, зварювання, відновлення пошкоджених кораблів… Але навіть тоді, коли матеріали і робочі руки були залучені до фронту, люди шукали способи зберегти свої щоденні ритуали. Один з таких – чашка кави вранці.
У місті існували невеликі кав’ярні. У центрі біля Торгової площі та поруч із залізничним вокзалом. Власники цих закладів ще до війни імпортували кавове зерно через порт із Європи. Коли війна загострилася й торгівля зменшилися, зерна ставало менше – імпорт доводилося замінювати сурогатами: сирі горіхи, обсмажений ячмінь, навіть зерна локально вирощеної кукурудзи…
Одного холодного зимового ранку, коли суднобудівний завод “Океан” вимкнув опалення через економію вугілля, люди шукали затишку у кав’ярнях… Там був киплячий чайник, горіло пару вугільних плит, і хтось тихенько варив каву в маленькому мідному казанку. Аромат смажених зерен змішувався із запахом моря, із сирістю…
Солдати, призвані до Російської імператорської армії, часто йшли через Миколаїв. У їхніх наплічниках міг бути мішечок із кавою або порошком ще з довоєнних запасів. Перед довгими маршрутами їх запрошували в кав’ярню на декілька ложок вареної кави, щоб підбадьоритися.
Кава під час Другої світової війни в Миколаєві
У роки Другої світової війни, коли Миколаїв був під німецькою окупацією, багато традицій були порушені, імпорт сильно обмежений, логістика зруйнована… Але люди – і цивільні, і військові – дуже потребували хоча б нормального ритму. Кава стала символом минулого, символом домашнього життя, яке вони прагнули зберегти.
У 1941-1942 роках вцілілі миколаївські кав’ярні працювали вибірково і недовго. Щоб уникнути арештів та реквізицій, власники ховали кавове зерно та цукор. В одній із кав’ярень на сучасній вулиці Соборній, бариста, якого мешканці знали ще з довоєнних часів, варив для знайомих порцію кави. Зерно десь привозив з контрабанди або зі складів, які не до кінця опустошили.
Ввечері після повітряної тривоги люди прибігали до підвалів, де збиралися невеликими групами, щоб просто побути разом – поділитися шматочком хліба, обсмаженою картоплею або чашкою кави…
Коли осінь і зима ставали холодними, миколаївці топили лише вдень. Бо пальне постачалось рідко, а дрова були дорогі… Тож кава варилась тільки в обідні або в ранкові години.
Кава як символ повсякденного героїзму
У Миколаєві до війни жили майже 500 000 людей. Станом на 2025 рік у місті залишилося близько 200 000. Це значне скорочення, але підтримка однаково сильна.
У мережі кав’ярень “79/36”, заснованій у 2022 році, баристи називали свої заклади на честь двох місцевих бригад – 79-ї та 36-ї. Їхній слоган – “Кав’ярня вільних людей”.
Військові, які заходи на чашку кави, залишали тут свої шеврони. Це було їхнім жестом вдячності. Щодня сюди заходять миколаївці та гості міста, щоб відчути атмосферу солідарності та культурної спадщини.
Протягом 2022-2025 років міські кав’ярні часто працюють навіть під обстрілами. Бо кожна кава – це зібрання духу. Це коротка пауза. Це мужність у дії.
Кава стала не просто напоєм – вона стала способом бути звичним серед хаосу. Актом повсякденної стійкості та людяності. У кожній чашці – історії, реальні обличчя міста, його залізна воля залишатися собою.
Кава як тилова зброя волонтерів
У Миколаєві, в передмісті Балабанівка, волонтерська група крафтових підприємців із командою “UKRAINDROP” об’єднала свої зусилля. Їхні фургони приходили до блокпостів, де вивантажували не тільки бронежилети, приціли, “Мавіки”, а й гарячу каву.
Наприклад, 15 березня 2025 року вони доставили 50 “Мавіків”, 30 порцій гарячої кави та 20 термосів борщу. Кожен термос – 1 500 мл. Штаб на Соборній площі прийняв усе з вдячністю. Вояки казали: “Кава – це тил, який зігріває”. У Балабанівці це стало частиною сталого тилового маршруту.
26 березня 2025 року волонтери передали 120 порцій кави, 500 грам зерна та 30 термосів гарячого чаю. Завдяки місцевим водіям, маршрут йшов через зруйновану частину вулиці Євгена Логінова, яка зазнала обстрілів ще в 2022 році. Але кава доїхала – і це найголовніше.
Таким чином, кава стала не просто напоєм. Кава у Миколаєві – це зв’язок між тилом і передовою. Це підтримка містян і військових.
Патріотичний глянець серед руїн
У самому серці Миколаєва, на Соборній, відчувається, що кожна кава – це маленьке перемир’я у вирі війни. У підвалах історичних будівель поблизу Привокзальної площі волонтери-координатори, як-от Анна зі штаб-контактного пункту на вул. Радісній, організовували гарячі напої щодня протягом прохолодної осені та взимку 2024-2025 років.
Наприклад, протягом січня-лютого 2025 року, вони реалізували понад 1 200 порцій класичної кави з термосів – арабіки й напою з молоком. У кожній порції по 250 мл. Це був не просто напій – це була мить підтримки цивільності. Військові, які перебували поруч, казали, що часто не отримували теплої їжі тижнями. А ця кава давала сили, особливо коли наше місто обстрілювали.
У середньому волонтери віддавали до 200 чашок на годину, у піковий час – навіть 300. Кожна така чашка кави – це обіймання, зафіксоване у коротку мить. Дехто з військових виймав з кишені фото своїх рідних, ставив поруч, й ця передача затишку відбувалася мовчки. Лише кава, фото, затамований подих…
Також періодично допомагали й місцеві власники кав’ярень. Відтак у березні 2025 року кав’ярня “АВ Кава” на вулиці Бузника, поряд із мікрорайоном Заводський, власним персоналом передала понад 300 чашок напою. Це був акт міської солідарності. Це був саме той момент, коли слова не потрібні… Момент, коли аромат запашної арабіки стикається з холодним металом окопу.
Історичні паралелі – від окопів до ратуш
Миколаїв на початку ХХ століття був індустріальним центром. На Адміральській вже наприкінці XIX століття існувала кав’ярня “Аромат”. Її власник, купець Микита Палій, натхненний європейськими кав’ярнями Будапешта та Кишинева, створив унікальний для того часу напій – “Миколаївська кава”. Вона була з медом і спеціями, які нагадували степовий аромат нашого регіону. Цей рецепт став точкою відліку. Бо кава в Миколаєві завжди була чимось більшим, ніж просто напій…
Зараз, коли війна нагадує крижаний подих історії, кава продовжує виконувати роль ритуалу. У підвалах, де волонтери сортують гуманітарку, і у тимчасових штабах – кава нагадує, що наше місто було і залишається культурним вузлом. Кожна чашка – це місток між минулим і сьогоденням, між звичним мирним життям та фронтом.
Ці історичні акценти підкреслюють контраст: від елегантних кав’ярень кінця XIX століття до сьогоднішніх польових умов. Але традиція не знищена – вона адаптована. І наш Миколаїв продовжує писати свою історію через аромат важливих моментів, малих перемог і великих надій.
Джерела:
- https://babel.ua/texts/80550-uzhe-ponad-stolittya-kava-golovniy-napiy-dlya-soldativ-ne-virite-os-istoriya-kavi-vid-okopiv-svitovih-voyen-do-suchasnoji-peredovoji-v-ukrajini-v-arhivnih-foto
- https://archive.mk.ua/wp-content/uploads/2023/02/putivnik_2014.pdf
- https://old.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_5_2009/100.pdf