Уявіть собі Миколаївський край у 1992-1999 роках. Коли незалежна Україна дихала новими надіями, а місцеві родини готували весілля з серцем і душею. У Миколаєві весільні дні могли тривати 2-3 дні. Яскраві стрічки, коровай, вишиті рушники… Все так, як передавали з покоління в покоління, тільки вже трохи по-новому. А більше читайте в цьому лонгріді на сайті imykolayivchanyn.com.
Викуп нареченої на Миколаївщині
На Миколаївщині у 1990-х роках викуп нареченої починався рано. Наречений разом із дванадцятьма боярами-родичами приходив до будинку нареченої. Вони співали й веселилися. Жартома запитували: “Як звати наречену?”, “Яка її улюблена пісня?”.
Це випробування тривало до 15 хвилин. Якщо дружки відповідали неправильно – бояри вимагали “доплату”. То могла бути коробка цукерок “Рошен”, ірисок або карамельок місцевої пекарні, шоколадні батончики “Snickers” чи “Mars”, або просто пляшка горілки. Ця давня традиція символізувала “відшкодування” роду нареченої.
У селах нашої області часто починали свято з подібного викупу у дворах приватних будинків, а не в ресторанах. Він міг обійтися родині молодого у приблизно 200-300 гривень. Стільки тоді коштував середній продуктовий набір – хліб, ковбаса, горілка, торт з місцевої пекарні. І це була саме та важлива символічна “доплата”. Після викупу всі переходили до наступного обряду – благословення.
Благословення та рушник
Після викупу наречений заходив до будинку нареченої. Її батьки зустрічали його тримаючи коровай на вишитому рушнику. Зазвичай то був родинний, благословенний рушник. З червоним та білими нитками, 40 см завширшки, 2 м у довжину. Він використовувався саме для благословення молодят.
Вишивка на цьому рушнику мала особливе значення. Орнамент був простим – маки, барвінок, що створювали колорит Миколаївщини. Птахи – голуби або ластівки – символізували любов і родину. Дівчата починали вишивати рушники для свого весілля з 12-14 років і передавали їх з покоління в покоління як оберіг. А ось чужі рушники вважалися поганою прикметою. Виняток – рушник бабусі. І лише тієї, яка прожила щасливе життя. Такий рушник вважався символом добробуту.
Мати дарувала нареченим рушник, вимовляючи: “Сто літ, діти мої, живіть у злагоді”. Потім закликала молодих стати на рушник. Здебільшого це відбувалося під супровід народної пісні “Ой на горі два дубки”. А хто перший – той у домі стане господарем. Це було символічне підкріплення їхнього майбутнього дому.
Варто відзначити, що подібний ритуал у багатьох регіонах України тоді вважався весільним символом дружини й чоловіка, об’єднаних рушником і піснею.
Коровай і місто
На Миколаївщині весільний коровай був не просто хлібом. Це був символ сонця і добробуту. Його випікали за день до весілля. Для цього запрошували сім або дев’ять коровайниць – заміжніх жінок, щасливих у шлюбі.
Тісто замішували з 4 л молока, 300 г масла, близько 20 яєць, 40 ложок цукру, 200 г дріжджів. Цих продуктів було достатньо для великого короваю і калачів. Коровайниці місили тісто тричі і при цьому співали: “Коровай, коровай, високий виростай…”. А на дно посудини, у якій випікали, клали кілька зерен або монет. То був символ багатства для молодої сім’ї.
Прикрашали коровай великою шишкою з тіста в центрі, дрібними шишками навколо, голубами і колосками жита. Такий декор як “коровай-шишка” часто застосовували у пекарні “Луч” (колишня Заводська) у Миколаєві.
У Центральній міській бібліотеці ім. М. Кропивницького (вул. М. Кропивницького, 143а) зберігається фотографія 1994 року весілля на Покровській, де коровай тримають над головами наречених як оберіг.
Детальніше про плетіння вінка на Миколаївщині
Вінок – один із найдавніших весільних символів в українській традиції. Він захищає наречену від “поганого ока”, символізує чистоту, молодість, зв’язок із природою і родом.
На Миколаївщині плетіння починали напередодні весілля. Часто це був ранок суботи, коли дружки, мати нареченої, бабусі збиралися в хаті. Вони приносили барвінок, руту, м’яту, листя деревію, іноді квіти – ромашки, волошки, маки…
Барвінок у віночку – ключовий елемент. Його листя або маленькі гілочки вплітали як основу вінка. На Миколаївщині споконвіків барвінку приписували властивості вічнозеленості, символізму нев’янучої молодості і неперервності роду.
Квіти, які доповнювали віночок, мали серйозне значення. Наприклад: ромашка – ніжність і вірність, мак – мрії та молодість, волошки – людяність. У віночку могли бути до 10-12 видів квітів чи трав, залежно від можливостей і традицій родини.
Плетіння вінка включало й символіку стрічок. Вони могли бути різного кольору – білі, червоні, синьо-жовті… Довжина стрічок сягала до 100 см.
Після весілля наречена знімала вінок і надягала очипок – символ заможності та заміжності. Він мав форму пов’язки з вишивкою, шириною до 5-6 см, зі стрічками, що спадали на 30-40 см. Цю пов’язку в міських родинах часто виготовляли місцеві рукодільниці.
Гості, заморочки, “викрадення”
На Миколаївщині у 1990-х роках весілля святкували з розмахом. Родини наречених могли запрошувати 60-80 осіб. У дворі ставили кілька щедро накритих столів. Гості кричали “Гірко!”, щоб надихнути молодих на солодке життя.
Популярною була “крадіжка” нареченої. Так-так, дружки могли “вкрасти” наречену. А щоб її повернути, наречений мав виконати якесь веселе завдання. Наприклад, станцювати гопака у колі гостей або заспівати українську “Червону руту”. У Миколаєві та Вознесенську часто вимагали символічну “оплату” – пляшку шампанського або букет квітів з Каширського ринку.
Гості дарували посуд, покривала з подушками, рушники, постільну білизну, домашню техніку… Все, що могло знадобитися молодятам у майбутньому житті. Та все ж найбажанішим подарунком були гроші. Це традиційний обряд підтримки молодої сім’ї.
Музики грали по 4-5 годин, поки гості веселилися, танцювали та випивали. Було весело, просто, але зі смаком.
Місцевий “шарм” Миколаєва
Миколаїв – морське місто, місто корабелів. Герб Першої корабельні символічно присутній у всіх весільних фото 1990-х років. Часто весільні портрети робили біля суднобудівного заводу “Океан”. У кадрі – чорна залізна хвіртка, як фон для молодят, символ зв’язку з містом.
У ці роки серед весільних машин переважав ВАЗ-2109 (“дев’ятка”). Його прикрашали різноколірними стрічками та повітряними кульками. Святкова колона могла становити 3-5 машин. Вони проїжджали проспектом Героїв України та іншими центральними артеріями. Такі прогулянки – локальна особливість весільного кортежу.
У Миколаєві було багатомовне етнічне населення. Родини вірмен, болгар, євреїв часто вбудовували свої національні елементи. Наприклад, болгарські гості дарували караконджул – круглу хлібину з візерунком. А єврейська сторона могла принести мед у традиційній банці. Це відображало свою етнічну ідентичність у загальному весіллі.
У місті зберігся дух корабелів і відкритості. Навіть весільні тости починалися згадкою: “Як судно, що спущене на воду, нехай ваш шлюб буде міцним, як сталь корабельного корпусу…” – символічні метафори повсякдення у міському дискусі.
Джерела: