У самому серці суднобудівної легенди Миколаєва ховається історія, яка поєднує амбіції радянських конструкторів і прагнення нової Української держави. Уявіть лише, як у липневу ніч 1988 року іскри зварювальних апаратів Чорноморської корабельні малюють на горизонті силует унікального командного корабля “Славутич”. Почуйте відлуння голосів інженерів, які обговорюють кожен метр металу… Обговорюють, перш ніж увінчати його радарними антенами “Palm Frond”. Цей лонгрід на сайті imykolayivchanyn.com проведе вас крізь шестерню великих дат і малих деталей. Від закладки на стапелі до модернізаційних таємниць. Від підкорення морських просторів до символічного значення для нового українського флоту. Відкрийте для себе кожен металевий зварний шов, кожну цифру й ім’я, що створили першу українську легенду – “Славутич”.
ЧСЗ у Миколаєві та закладка “Придніпров’я”
Чорноморський суднобудівний завод у Миколаєві було засновано бельгійськими інвесторами в 1895 році на мисі Ніколь. Прямо між Бузьким лиманом та річкою Південний Буг.
Станом на 2008 рік територія заводу охоплювала понад 500 акрів (202 га), а гавані займали близько 20 га акваторії. Стапель №0 мав довжину 330 м і ширину 40 м. Він був оснащений двома портальними кранами Kone, здатними підіймати до 900 т кожен.
Стапель №1 завдовжки 400 м та завширшки 18 м працював як закритий цех із горизонтальним спуском. Тут монтували секції корпусів до 11 000 т у блоковому виконанні.
Поряд зі стапелями діяли три причали загальною довжиною 860 м із портальними кранами вантажністю 25-40 т, а плавучий док довжиною 120 м міг приймати судна водотоннажністю до 7 500 т.
На території заводу була мережа залізниць довжиною 43 км і доріг 29 км, а в складі цехів функціонували цех корпусних робіт, збірки й зварювання з можливістю виготовлення секцій вагою до 180 т.
Командний корабель із заводським номером 902 заклали в липні 1988 року на стапелі №1 під тактичним позначенням ССВ-189 “Придніпров’я”. Його спуск на воду відбувся 12 жовтня 1990 року.
Технічні особливості та унікальний проєкт 12884
Проєкт 12884 створили в Центральному конструкторському бюро “Чорноморець” у Севастополі на базі великого морозильного траулера пр. 1288. У документації він носив шифр “замовлення 698”, а в класифікації НАТО отримав код Bambuk.
Корабель під назвою “Придніпров’я” мав стандартне водотоннажне навантаження 4 500 т і повне до 5 010 т, а довжина по ватерлінії становила 106 м (350 футів), ширина 16 м, осадка 6 м. Головна енергетична установка розвивала потужність до 5 236 кінських сил. Це забезпечувало проєктний хід через головні дизелі, а допоміжні дизель-генератори живили електричну мережу на 630 кВт кожен.
Для радіорозвідки було встановлено три антени-радари MR-212/201-1 “Palm Frond”. Вони розміщувалися на надбудові другої палуби. Для протидії радіолокації були дві пускові установки радянських дипольних контрзаходів PK-16. Вони розгортали хмари хафу довжиною до 82 мм.
Оборонне озброєння корабля включало два шестиствольні артилерійські модулі АК-306 калібру 30 мм з темпом вогню до 5 000 пострілів за хвилину, а також 4 ракетні портативні комплекси 9K32 “Стріла-2” (НАТО: SA-7 Grail). Їх встановлювали спеціально для захисту від низьколітаючих повітряних цілей.
Переобладнання та перехід до ВМС України
Після розпаду СРСР у 1991 році корабель “Придніпров’я” передали на баланс України. А 28 липня 1992 року на його гафелі вперше було піднято державний стяг України. 12 серпня того ж року судно почало свої перші офіційні ходові випробування. Так-так, під синьо-жовтим стягом. А 24 серпня 1992 року увійшло до складу Військово-морських сил Збройних сил України та отримало нову назву – “Славутич”.
У листопаді того ж 1992 року на кораблі урочисто підняли кормовий прапор і військовий гюйс. За своїм виглядом вони були схожі до зразка ВМС 1918 року. До слова, їх автором був український дизайнер Михайло Воронін.
Первісний бортовий номер 800 зберігався до липня 1994 року. Потім “Славутич” отримав постійний нумераційний індекс U510. Під час модернізації центральний пост управління оснастили новими засобами далекого зв’язку й інтегрованими системами координації групи кораблів Чорноморського флоту.
Роль у формуванні Першої бригади надводних кораблів ВМС
19 листопада 1992 року корабель “Славутич” увійшов до Севастопольської бухти (тимчасово окупована АР Крим) та офіційно розпочав створення Першої бригади надводних кораблів ВМС України.
Цю подію описували як “ознаменування незалежності українського флоту”, адже саме на базі кораблів “Славутич”, фрегата “Гетьман Сагайдачний” та малого десантного “Донецьк” було сформовано першу бригаду. 17 грудня 1992 року поряд із “Славутичем” відшвартувався СКР-112, і капітан 2-го рангу Микола Жибарєв отримав командування новоствореним об’єднанням.
Нова бригада стала основою взаємодії українських кораблів у Чорному морі. Адже вона забезпечувала зв’язок між Одесою, Севастополем і Ялтою. Командувачем ВМС України став віцеадмірал Володимир Безкоровайний. Ще у 1994 році при перших навчаннях “Сі Бриз” він неодноразово відзначав важливість “Славутича” як флагмана.
Командири та ключові операції
Першим значним командиром “Славутича” став вище згаданий віцеадмірал Володимир Безкоровайний. 10 квітня 1994 року він керував операцією захоплення району дислокації 130-го дивізіону консервації кораблів ЧФ у Одесі.
У 1998 році під прапором командира бригади капітана 1-го рангу Івана Ілліча Тенюха “Славутич” здійснив офіційний візит до порту Спліт (Хорватія) та потім відвідав Бургас і Варну в Болгарії.
У 2000 році “Славутич” разом із фрегатом “Гетьман Сагайдачний” здійснив перший в історії ВМС України трансатлантичний похід із заходом у порт Нью-Йорк, двічі зупиняючись у Гібралтарі та на Азорських островах (Понта-Делгада).
2 березня 2005 року під час артилерійських стрільб на полігоні стався вибух у 14,5-мм зенітній кулеметній установці. Внаслідок цієї події загинув капітан-лейтенант Віталій Стандуйчук.
4 березня 2014 року екіпаж “Славутича” відбив збройний напад невідомих на буксирі. Командиром бригади надводних кораблів тоді був капітан 2-го рангу Віталій Звягінцев.
Сучасний стан українського “Славутича”
23 березня 2014 року наш український “Славутич” було захоплено силами російського спецпідрозділу. Так він опинився під контролем Чорноморського флоту РФ. Окупанти поставили судно на зберігання в Інженерній бухті у Севастополі. Це стало ще одним епізодом у тривалій історії вимушеного простою українських військових кораблів.
Згодом поряд зі “Славутичем” росіяни пришвартували й великий десантний корабель “Костянтин Ольшанський” проєкту 775. Теж наш, український.
Незабаром до цієї групи додалися нафтозбиральне судно МУС-482, гідрографічний катер “Сквира” (U635), протидиверсійний катер “Феодосія” (U240) та підводний човен “Запоріжжя” (U01) проєкту 641.
Усі ці судна, колись важливі для обороноздатності України, опинилися в ролі безмовних свідків затяжної війни. Хоч вони, ймовірно, й технічно збережені, але позбавлені своєї функції та майбутнього під рідним прапором.
Станом на травень 2025 року “Славутич”, як і вся вищезгадана військова техніка, все ще залишається під контролем Російської Федерації. Питання їх повернення Україні так і не вирішилось.
Джерела: