2020 року весь світ вразила нечувана для 21 століття подія — світова пандемія. До цього моменту наше покоління могло щось подібне спостерігати лише у Голлівудських фільмах та серіалах про постапокаліптичний світ. Але тепер ми зіткнулися з цим віч-на-віч.

Попри те, що ситуація в області та місті була контрольованою, лікарні все ж таки були переповненими. Більше на imykolayivchanyn.com.

Миколаївці раз у раз розповідали жахи про лікарню в Дубках, де хворі лежать просто в коридорах і їм ніхто не надає допомоги. Хоча тоді така ситуація була не тільки в Миколаївській області, а й в інших країнах. Адже ніхто тоді гадки не мав із чим ми маємо справу, і ліки проти COVID-19 не існувало, як і протоколу лікування. Лікарі могли лише боротися із симптомами та наслідками хвороби.

В одну з місцевих редакцій мешканка Миколаєва дала дуже шокуюче інтерв’ю про те, що сталося з її чоловіком та сином. А точніше, як місцеві лікарі лікували їх від ковіда.

Пів царства за тест

На самому початку пандемії ні вакцини, ні методу лікування не було, але були досить точні тести, які визначали чи хвора людина COVID-19. Єдине, що це давало, поняття потрібна людині самоізоляція чи ні. Хоча і тоді в миколаївських амбулаторіях виникали вельми нелогічні випадки, коли за результатом тесту потрібно було приходити особисто незалежно від того, чи позитивний він, чи ні.

Миколаївчанка, чия історія так шокувала місцеву редакцію та читачів, у подробицях розповіла про всі труднощі, з якими вони зіткнулися ще на самому початку. 2020 року її чоловік привіз «корону», як її тепер називають простонароддя, з Одеси. Спочатку він подумав, що просто застудився, але флюорографія показала ураження легень на 65%. Сім’я одразу звернулася до лікарні за місцем їхньої приписки у Корабельному районі. Але, там із самого порога виявили недбале та не уважне ставлення. Чоловікові було важко дихати через об’ємну поразку легень, і всі прохання про надання кисневої маски лікарі ігнорували. І лише коли пацієнтові стало справді погано йому надали маску. А лікарі з’явилися лише після того, як чоловік знепритомнів. Спочатку ніхто і не підозрював, що справа в COVID-19. Тест, звичайно ж, зробили, як того вважали вже нові правила, але його результату довелося чекати п’ять днів. Наступного дня після отримання підтвердження на “корону” чоловік помер.

На той час у Миколаєві були вже так звані «ковідні лікарні», які приймали та лікували лише випадки COVID-19. Одна з таких і була у Дубках. Якби тест прийшов раніше, то чоловіка перевели б у «ковідну лікарню», і, можливо, могли б ще поборотися за його життя.

Як лікар хворобу лікував

Після смерті чоловіка його дружина та син, які були з ним у безпосередньому контакті, теж здали тести на ковід та зробили флюорографію. В обох тести були позитивні, а ураження легень спочатку становило 5%, а потім швидко прогресувало до 30%.

Сімейний лікар порадив жінці лягти до лікарні, але наполягати не став. Мати з сином вирішили не жартувати із хворобою, особливо після смерті близької людини, і зважилися лягти до лікарні. Ось тільки це було непросто. Ліжок, призначених для ковідних хворих у місті було мало. Вдалося знайти місце лише у №1 міській лікарні. Але й там жінку спочатку відмовилися покладати, пояснюючи це тим, що з такою легкою формою на госпіталізацію не йдуть. Але після умовлянь їх все-таки поклали мати і сина в різні палати.

Поведінка персоналу лікарні була досить дивною. Зранку приходив лікар на обхід. Кожному пацієнту призначав ліки, надавав список. Потім медсестра брала у хворого гроші та йшла до аптеки. При тому, що у списку було все — від антибіотиків до пластиру. Те, що нібито і так мало бути в лікарні. Але навіть після цього хворий не завжди отримував необхідні ліки.

А чарівне слово?

Після смерті миколаївця його дружина та син потрапили до лікарні з однаковим ураженням легень. Але у сина хвороба прогресувала і його перевели до реанімації. Де, за словами його сестри, він лежав із температурою і ніхто до нього не підходив. Чоловік кілька разів дзвонив сестрі та скаржився, що йому погано, а медсестри ігнорують прохання. Тільки коли сестра вже сама зателефонувала на сестринський пост, то до хворого підійшли поставили крапельницю. Він чекав цілий день.

Згодом його й зовсім їх реанімації перевели до загальної палати, мовляв, температуру і так можна збити. Але збивати її не поспішали. На всі прохання родичів лікарі №1 міської лікарні Миколаєва відповідали: чекайте своєї черги. Але, навіть коли черга до хлопця дійшла, виявилося, що збити температуру то й нема чим. На кожну лікарню виділялися жарознижувальні ліки, яких у лікарні просто не було. І довелося бігати по інших відділеннях шукати хоча б щось слушне.

Але це був лише початок. У реанімації хворому регулярно вимірювали сатурацію (насиченість крові киснем), і медсестра говорила, що сатурація без маски була 77. А потім виявилося, що сатурація на кисні була 70, а це вже гіпоксія. Тобто його органи не отримували кисню. Це спричиняє підключення хворого до апарату ШВЛ. Але у лікарні цього робити не стали. Або апаратів був, або захотіли.

Хто розумніший?

До вступу до стаціонару, матір із сином приймали один жарознижувальний препарат, а потім уже в лікарні їм призначили інший. І як виявилося, згодом чоловікові підходив саме перший препарат. Сім’я хворого довго сперечалася з лікарями, намагаючись їм довести, що перший препарат був кращим. Навіть залучали лікарів з інших країн, щоб ті поговорили з їхнім лікарем. І успіх був, але не довгий.

Після того, як лікар змінив призначення, медсестри наступного дня поміняли його назад. А потім і зовсім герою історії замінили лікаря. №1 міська лікарня вирішила, що випадки ковіда може лікувати лікар-анестезіолог. З чого раптом вони ухвалили таке рішення не зрозуміло. Але новий лікар повернувся до колишнього призначення, всі слова та питання рідних вона ігнорувала, і хворому стало гірше. На побажання повернути старий препарат говорили в один голос: не заважайте. Нам видніше.

Сім’я пацієнта навіть зверталася до головного лікаря №1 міської Марії Грачової з проханням дозволити залучити іноземного лікаря, який попросив лікарів зробити аналіз крові для визначення її густоти. На що миколаївські лікарі відмовилися, мотивуючи це тим, що і так колють кошти, що розріджують. Хоча від ступеня загусання крові залежала б і доза препарату.

Все ж спільними зусиллями від лікарів вдалося досягти загального аналізу крові, який показав, перевищення всіх норм.

Згодом чоловіка перевели в іншу реанімацію, про що навіть не повідомили родичам і він там помер. На всі обурення та питання рідних, лікар-анестезіолог відповідала лише докорами. Мовляв, це все через ваші дзвінки та наполегливість.

Справи у темній комірчині

  В останні дні його життя померлому капали дорогий препарат. Один флакон коштує 5 тисяч гривень. А на день йому треба було таких шість. І знову ж таки, за ліками ходила медсестра. Купувала його, потім заносила до себе в комірчину, і виходила до пацієнта вже з набраним шприцом. Що було у тому шприці невідомо. Сім’я загиблого не впевнена, що йому капали саме цей препарат. Хоча при зміні лікарів, бували такі дні, що його не капали зовсім.

Останньою краплею стало те, що після смерті чоловіка його особисті речі не поспішали віддавати матері. А телефон потім зовсім нібито десь втратили. Після цього жінка вирішила лікуватися в іншій лікарні. Бо вважала персонал №1 міський недобросовісним та недбалим. Вона хотіла перевестись до Миколаївської інфекційної лікарні. Але це їй також не вдалося.

 Головний лікар інфекційної лікарні Світлана Федорова на той час була зайнята своїми особистими проблемами з поліцією, а лікарі №1 міської не поспішали виконувати прохання хворої.

Згодом після того, що сталося, рідні звернулися до адвоката з метою притягнути лікарню до відповідальності. Але на першому ж етапі, надання адвокату медичної документації хворого, лікарня відмовилася, пославшись на лікарську таємницю. І на цьому річ затихла.

Отак от миколаївці лікувалися від «корони». І, швидше за все, це лише одна історія з багатьох.