19 Березня 2024

Легендарний закарпатець Іван Шопа в історії миколаївського ФК “Суднобудівник”

Related

Локомобіль та миколаївські технічні розробки 

Мало хто з миколаївців знає, що колись у місті...

Таємниці історії: розповіді старовинних миколаївських будинків

Які тільки таємниці не зберігає миколаївська історія. На особливу...

Норкова шуба – незмінна класика

Яка ж жінка не мріє відчувати себе королевою? Норкова...

Професійний ремонт смартфонів як найкраще рішення для економії сил та коштів

На сьогоднішній день смартфони є для нас надзвичайно необхідною...

Форуми як найкращий спосіб взаємодії підприємців та активних учасників бізнесу

Інвестування давно стало сферою, яка має величезний попит. Цій...

Share

Його порівнюють з Андрієм Шевченком та Владиславом Ващуком. Бо він вдало маневрував та обводив противників. Він дуже любив забивати м’яч у їх ворота. Це Іван Юрійович Шопа. Легенда із Закарпаття. 

Обдарований нападник кількох провідних українських футбольних клубів завжди привертав до себе увагу. Іван Юрійович повністю реалізував свій фантастичний потенціал далеко від дому. За 1100 км. У лавах миколаївського ФК “Суднобудівник”. Тут ним пишалися.  Про нього писали у ЗМІ. Його ставили в приклад підростаючому поколінню…

Більше про Івана Шопу, про миколаївський “Суднобудівник” та найвідоміших гравців команди – читайте на imykolayivchanyn.com

Футбольна кар’єра Івана Шопи

За миколаївські клуби грали провідні футболісти майже з усіх куточків України. Навіть із найзахіднішої області. Із Закарпаття. 

Іван Юрійович Шопа народився 17 вересня 1948-го року. У селі Довге. Це територія вже неіснуючого Іршавського (з 2020-го р. Хустського) району. Свою вищу освіту отримав у Львівському інституті фізкультури.

Видатний футболіст грав багато. Дуже багато. За ужгородську “Верховину”, хмельницьке “Динамо”, львівські “Карпати”, кадіївський “Шахтар”, миколаївський “Суднобудівник” та за ужгородську “Говерлу”. Найчастіше був на позиції нападника. Іван Юрійович любив футбольне поле. Любив по-особливому. Як ніхто інший. 

Його професійна кар’єра футболіста розпочалася у 1966-му. Тоді Івану Шопі було лише 18 років. Молодий та амбітний спортсмен вступив до лав ужгородського клубу “Верховина”. Але у складі команди на поле виходив лише 5 разів. 

Протягом 1968-1969 рр. закарпатець грав за “Динамо”. Це футбольний клуб з м.Хмельницького. Тут він зіграв 32 матчі. Забив 7 голів. 

У 1970-му, на той час 22-річний Іван Юрійович увійшов до складу львівського ФК “Карпати”. Протягом року на поле вийшов 17 разів. 

З 1972-го по 1973-ій рр. видатний довжанин грав за аматорський футбольний клуб “Шахтар” з Кадіївки (до 2016 р. м.Стаханов) Луганської області. І цей рік виявився для Івана Юрійовича дуже результативним. Бо за 19 футбольних матчів він забив 10 м’ячів. Уявляєте?! “Шахтар” пишався своїм гравцем. Дуже пишався. Бо про Івана Шопу тоді говорили на всій території Луганщини. А з 2016-го року ця територія перебуває під окупацією. Під окупацією Російської Федерації і кровавого диктатора Путіна… 

Іван Юрійович у складі миколаївського “Суднобудівника”

Найбільш плідними у кар’єрі футболіста були роки з 1973-го по 1978-ий. В цей час Іван Юрійович був у складі миколаївського клубу “Суднобудівник”. За ці 5 років зіграв 154 матчі. Він завжди був наполегливий та швидкий, а його удари дуже точні. Забив у ворота суперника 40 голів. Це небувалий успіх! 

До слова, у 1973 році миколаївський “Суднобудівник”, тоді, коли до його складу входив Іван Шопа, виборов бронзові медалі серед команд другої ліги чемпіонату УРСР. А в 1974 році миколаївська команда стала чемпіоном другої ліги 6-ї зони першості УРСР. 

Після миколаївського футбольного клубу Іван Юрійович повернувся до рідного Закарпаття. Тут він вже грав за ужгородську “Говерлу”. То був далекий 1979-ий. У складі команди він 19 разів виходив на поле. І це був останній професійний футбольний клуб за всю його блискучу кар’єру. 

8 вересня 2021-го року в кращий із світів відійшла легенда. Легенда футболу. Той, чиє ім’я назавжди закарбоване в історії українського спорту. Івана Юрійовича Шопи не стало у його рідному Довгому. До свого 74-го дня народження він не дожив лише 9 днів.

Історія заснування ФК “Суднобудівник”

Футбольну команду, яка згодом трансформувалася у відомий клуб “Суднобудівник”, заснували у 1920-му році. На миколаївському суднобудівному заводі “Наваль”. Її організували самі робітники заводу. Миронов, Брежицький, Годатський, Портяник… Крім них у першому складі грали ще й Ширмовський, Кравченко, Мелований, Кондратенко, Дец та Тихонов. Професійні кораблебудівники любили футбол. Вони грали під час обідньої перерви та після робочого дня. А ще, збиралися пограти й у вихідні дні. 

Свої перші футбольні матчі “Наваль” програвав. Серйозно програвав. Так, рахунок гри з “Миколаївським спортивним клубом” був 0:13, а з клубом “Уніон” – 0:9. Та, вже у весняному чемпіонаті міста 1921 р. новостворена футбольна команда займала третю сходинку після тих самих непереможних “Миколаївський спортивний клуб” та “Уніон”. Це був неймовірний результат. Неймовірний, для простих миколаївських будівельників кораблів. 

У 1922-му суднобудівний завод “Наваль” перейменували. Відтоді він називався “Миколаївські об’єднані державні заводи ім. Андре Марті”. Це стало причиною зміни назви й футбольної команди. Тепер вона вже називалася на ім’я заводу – “Марті-Бадіна” (1923-1924). 

Навесні 1924-го команда стала чемпіоном Миколаєва та багаторазовим призером міських першостей. Футболісти-кораблебудівельники неодноразово взяли участь і в міжміських матчах. 

У 1926-му команду перейменували в “Металісти”. Тоді ж клуб достроково знявся з чемпіонату міста Миколаєва. А в 1927-му це вже була інша команда. Зовсім інша. Вона складалася з гравців “Андре Марті” і миколаївського “Желдора”. Тоді ж ці футболісти завдали серйозної поразки московському клубу “Харчовики”. Хоч у складі команди-суперника більше половини гравців були ті, що входили до національної збірної, рахунок матчу був 4:1. 

1927-ий рік запам’ятався ще й перемогою миколаївського клубу в півфіналів першості України у національних збірних Грузії та Харкова. Тоді рахунки були 1:0 та 4:2 відповідно. А у фіналі миколаївські футболісти програли. Вони поступилися господарям. Для харківської збірної команди то вже був 5-ий титул поспіль. А миколаївці, отримавши 4 перемоги, зайняли друге місце. 

Вже у наступному сезоні збірна Миколаєва виборола третє місце в чемпіонаті України. Третє, слідом за тим же Харковом і Горлівкою. Та, окрім цього команда ще тричі зупинялася за крок від фінального матчу. У 1921-му, 1922-му та в 1931-му.

Відомі футболісти клубу

Футбольний клуб “Суднобудівник” – це легенда. Справжня легенда Миколаївщини. Вийти на поле у складі “Суднобудівника” палко мріяло не одно покоління хлопців. Та, це виходило далеко не у всіх бажаючих. 

Одним з кращих за всю історію існування клубу став Євген Рудаков (1942 – 2011). Хоч і народився він у російській Москві, ще до свого повноліття переїхав до України. У 17 років він долучився до складу “Суднобудівника”. Був воротарем. Виходив на футбольне поле разом з миколаївцями до 1963-го року. А потім перейшов у київське “Динамо”. 

Важливу роль в історії миколаївського клубу зіграв і Руслан Забранський. За “Суднобудівник” він грав з 2002-го по 2003-ій. У складі команди виходив на поле 16 разів. Забив 3 голи. Він відзначився неабиякими фізичними та швидкісними даними.

Протягом 2010-2018 рр. Руслан Михайлович був керівником та одночасно тренував гравців колишнього “Суднобудівника”. Так, колишнього. Бо на той час клуб вже мав назву МФК “Миколаїв”. 

А що ж сказати про Євгена Дерев’ягу? Це перший футболіст, який забив 100 м’ячів у чемпіонатах УРСР. Його ім’ям названо символічний клуб бомбардирів. Майстер спорту з 1969 р. Дитячий тренер та футбольний функціонер. І він корінний миколаївець. За ФК “Суднобудівник” Євген Дерев’яга грав двічі. Вперше з 1972-го по 1973-ій. А вдруге 4 роки. З 1973-го по 1978-ий. У складі команди забив 84 голи. Уявляєте?! А в 1980-му, 1981-му, та протягом 1987–1992 рр. – начальник команди “Суднобудівник”.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.