Миколаївщина – край багатий не лише унікальними місцями. Область має цікаву власну історію. У кожному населеному пункті обов’язково розповідатимуть не лише історичні факти, а й цікаві легенди.
Так склалось, що Миколаївщина з її річками й порогами була привабливою для козаків, а на узбережжі Чорного моря й Дніпро-бузького лиману свої фортеці будувала Османська імперія. Тож і легенди та міфи часто розповідають про боротьбу козаків з турками, а також про приховані скарби. Більше на imykolayivchanyn.com.
Легенда про Акмечетські скарби
В селі Прибужжя Доманівського району вам розкажуть легенду про Акмечетські скарби. Але спочатку пояснять звідти така назва у населеного пункту.
У 17-му столітті село було під турками, які збудувати в ньому мечеть. Звідси й назва цього села. Мешканці розповідали, що саме під мечеттю був таємний хід. Коли турки тікали, то сховали там величезні скарби.
Розповідь про них в 1877 році у Туреччині почув один жителів Акчекметки. Тож повернувшись, розпочав пошук скарбу. Люди розкопали весь фундамент. Але ані таємного ходу, ані скарбів не знайшли.
До речі, на думку місцевих мешканців землі навколо села переповнені скарбами. Крім сховища в колишній мечеті, скарби на думку місцевих заховані під будинком православного священника, на так званій “попівській дачі”. Колись на цьому місці стояв будинок козака Діброви. Одного разу він напав на загін росіян. Дружину козака перебили. А сам він втік, зібрав свої скарби, завантажив у човен, притопив у річці, а як знак посадив три верби.
Козак втік до Бессарабії. Секрет розповів своїм нащадкам. Старожили довго розповідали і навіть показували три старі верби. Але, як і турецькі скарби, так козацькіі залишились легендою.
Легенда про назву Бейкуш
Всім відоме село Чорноморка в Очаківському районі колись мало зовсім іншу назву. Називали його Бейкушем. Поява цієї назви має свою легенду. І не одну.
Перша легенда розповідає, що колись в селі жив дуже багатий турецький сановник, якого звали Бейкуш. Тому й село набуло такої назви.
За іншою думкою поселення стали називати так тому, що у ньому мешкали заможні люди. Перша назва – Багатий куток. Турецькою це буде – Бейкуш.Так гроші і турецька мова дали назву одному українському селу.
Але є й третя версія походження цієї назви. Вона пов’язана з нападами завойовників на село. Місцеві мешканці розповідали, що в буремні часи нападники намагались застати людей зненацька. Мешканці ховались в чагарниках і самі нападали на ворожих чужинців вигукували “Бій кущ”. Цей вираз міг згодом перетворитись на Бейкуш.
Легенда про річку Солону
Ця легенда розповідає про появу назви річки Солоної в Єланецькому районі і про чумаків, які добували сіль і возили її по всій Україні.
Одного разу Миколаївщиною їхали чумаки, які везли з Криму сіль. Хто хоч раз бував в нашому регіоні, знає, що таке Таврійський степ. Це рівнина під палаючим сонцем. Тож захотіли чумаки пити, бо спрага замучила.
А по дорозі побачили річку. Вода в ній була прозора і дуже добра на смак. Чумаки напились, напоїли волів, привязали їх до верби біля річки та й вклалися спати.
Проте, один віл залишився неприв’язаним. Він зайшов у воду разом з возом. Поки пив та купався, сіль у воді розтанула.
Прокинулись чумаки, захотіли набрати води, а вона солона. Причину з’ясувати. З товаришем сіллю поділились. А річку назвали Солоною, бо пити з неї вже було не можна.
Легенда про скелю Пугача
У Первомайському районі, поблизу села Чаусове-1 є примітна скеля. Місцеві називають її скеля Пугача. Саме біля неї ще у 18-му століття зародилось село. Адже, поряд річка і цілюще джерело.
Зі скелею Пугача пов’язано багато легенд. Одна розповідає про боротьбу з турками і героїчну загибель козацького отамана Пугача.
Як розповідає легенда, сотник Пугач разом з своїми козаками стояв на острові Гард. Боронили місцину від турків. Одного разу турки піішли у наступ на острів великим загоном. Сотник вирядив на Січ гінця, аби попередити, а сам готувався затримати турків на річці Буг.
Виявилось, що османи переважали козаків у чисельності. Тож Пугач вирішив, що козаки просто так не загинуть. Його загін помчав перед турками, заманюючи їх на високу скелю над річкою. Турки так захопились гонитвою, що не помітили – козаки заманили їх на самий край скелі. Пугач та його військо стрибнули на конях вниз. За ними пролетели й турки.
З тих пір скеля носить ім’я козацького сотника.
Легенда про річку Мертвовод
Є на Миколаївщині у Вознесенському районі річка з дивною назвою Мертвовод. Звідки з’явилася така дивна і дещо моторошна назва? Відповідь на це дає місцева легенда.
Назву невелика річка отримала в часи, коли на Україну нападали татари. Вони вишукували села, палили там хати, викрадали дівчат і вбивали місцевих жителів. Люди шукали будь-які спомоби, аби протистояти навалі.
Після набігів татарські загони полюбляли зупинитись на березі невеликої безіменної річки. Там ставили намети, напували коней та й самі не гребували напитись смачної води.
Жителі навколишніх сіл знали про це. Тому придумали, як позбутись незванних гостей. Вирішили вони їх отруїти. Зварили отруйне зілля, а коли татари вляглися спати, вилили його трохи вище за течією. Зранку ординці набрали отруйної води для юшки. Після такого сніданку береги річки були вкриті загиблими татарами, а ті хто вижив, втік і не повертався.
З того часу річку і називають Мертвовод.
Легенда про Інгул і Громоклію
Ця легенда про кохання і появу назв двох річок в Баштанськму районі.
Колись на цій землі жили два племені. Але так сталось, що вони ворогували поміж собою. Як часто буває в подібних легендах, дівчина та хлопець з ворожих племен покохали один одного.
Хлопця звали Ін, а дівчина звалась Клея. Хлопець був сміливим воїном і вдалим мисливцем. Дівчина гарно співала, знала лікарські трави і лікувала людей. Проти, закоханих був батько Клеї, який заборонив їй зустрічатись з Іном.
Проте, закохані забороною знехтували – зустрічались таємно. Батько Клеї якось побачив їх на одній зі скель. Не вагаюсь він виголосив прокляття. Скеля обвалилась, з-під неї полилась вода і закохані загинули. З того часу з’явився Інгул з притокою Громоклією.
