Офіційна історія Миколаєва починається з 1789 року, вже після того, як за наказом князя Потьомкіна у гирлі річки Інгул було закладено верф. А ще кажуть, що до заснування південних міст Катериною ІІ тут було лише одне Дике поле. Але це не так. Більше на imykolayivchanyn.com.
Сучасник Трої
Зараз кожен миколаївець знає, що ця територія була заселена ще задовго до тих часів, коли цариця націлила на неї своє око. Завдяки нелегкій праці миколаївських археологів було знайдено місто, яке офіційно вважається найдавнішим в межах України, що згадується у письмових джерелах.
Понад три тисячі років тому, у бронзову добу, на березі Південного Бугу, у місці лагідного клімату та майбутнього Миколаєва, кочове плем’я кіммерійців знайшло свій новий дім. Згодом збудували місто-порт. Вели активну торгівлю з кельтами, греками, ассирійцями. Кіммерійці були народом настільки давнім, що навіть Гомер згадує про них, як про привиди минулого. Про них також згадували в урартських, ассирійських та юдейських письмових джерелах.
Як проходили розкопки
У розкопках брала участь ціла плеяда талановитих відомих миколаївських археологів. Керівник дослідницької групи науковий співробітник відділу регіональної археології інституту археології НАНУ Кирило Горбенко в коментарях у 2020 році зазначив, що Дикий Сад був відкритий археологом Феодосієм Камінським 15 серпня 1927 року. Отже, вже понад 90 років спадщина кіммерійців не дає спокою вченим Миколаєва. На регулярній основі ж дослідження цього загадкового місця почалися понад 30 років тому. Перша знахідка — казан з бронзи. Також серед перших дослідників був відомий археолог Юрій Гребенников. Саме він під час розкопок зрозумів, що між Диким Садом та стародавніми пам’ятками Європи є зв’язок.
За пів року до своєї смерті у 2017 році в інтерв’ю для одного з миколаївських сайтів вчений розповідав, чим саме цікаве це давнє городище. Він зауважив, що Дикий Сад належить до загальної структури опідіумів (пам’яток) на європейській території. Юрій Гребенников був впевнений: іноді незначні деталі, які спочатку залишаються поза увагою, потім дають вагомий результат в роботі.
Капсула часу
Кирило Горбенко вважав: якщо порівняти, як виглядав Дикий Сад до 2016 року та яким він є наразі, то це дуже велика різниця. Декілька років тому миколаївським археологам вдалося розгребти всю територію давнього городища. До 2020 року там було відкрито шість нових об’єктів. Науковці були у захваті, побачивши вуличні забудови кіммерійського поселення. Зробили припущення, що активна забудова почалася вже після заснування самого міста. Тобто, це був центр, оплот, навколо якого вже поступово було вирито рів. Згодом зі збільшенням населення зростало й місто.
Дикий Сад порадував вчених цікавими знахідками. Особливо зацікавили археологів бронзовий серп незвичної форми та крем’яний серп, характерний для культур пізньої бронзи. Оскільки у Миколаєві кременю немає, дослідники припустили, що кам’яна порода була привезена з Криму. Саме завдяки таким знахідкам можна робити висновки щодо торговельних співвідношень миколаївських кіммерійців з іншими регіонами.
Вхід до царства мертвих
Деякі науковці розмірковують про те, що може недарма територія Дикого Саду викликала цікавість ще споконвіку. Може, справа у сакральності тутешньої місцевості?
Миколаївський дослідник, доктор історичних наук Юрій Котляр висловив думку, що річка Стікс, яку Гомер згадує у своїй «Одісcея», — це Інгул. Автор вказує в поемі, що Аїд знаходиться там, де народ і місто кіммерійське (Одіссея, XI, 14). Отже, за версією Котляра, миколаївський півострів може бути входом до царства похмурого Аїда, або, іншими словами, пропускним пунктом до пекла. Можливо, Гомер асоціював давні миколаївські катакомби саме з цим місцем. Взагалі, згідно з легендами, у царстві Аїда було багато водних об’єктів: крім річки Стікс ще Ахерон, Коцит, Флегетон, Лета… Можливо, це також нагадувало давньогрецькому поету про наш Миколаїв, оточений річками з усіх боків.