Миколаїв хоч і не таке давнє місто, як наприклад Київ чи Львів, проте за свої 232 роки існування теж має цікаві легенди: містичні, романтичні і, навіть, кримінальні, розповідає imykolayivchanyn.com. Пропонуємо прочитати кілька таких оповідок. А може ви самі ставали учасником якоїсь з них.
Легенда про “золоту карету”
На Миколаївщині мабуть немає такого населеного пункту, де не було б легенди про “золоту карету”. Миколаїв – не виключення. Шукачі були впевнені – карета обов’язково імператорська. В даному випадку належала Катерині ІІ і була дуже коштовною. Містяни старшого покоління розкажуть дві версії, де можна шукати карету. Але в обох випадках рятували її від турків.
За першою версією золота карета потонула в річці Інгул. Начебто досі вона знаходиться на її дні. За іншою версією карету сховали в Миколаївських катакомбах. Тоді її вже не відшукати, адже точного плану катакомб не існує. А документи, що збереглися, засекречені.
Дехто з містян стверджує, що карета була не імператорська, а гетьманська – належала гетьману Мазепі. І затонула не в Інгулі, а у лимані, коли гетьман намагався переправити свої скарби через Дніпро-Бузький лиман. Вважається, що карета потонула поблизу села Галицинового, де тоді стояв козачий табір.
Краєзнавець Андрій Шинкаренко розповідав, що пошуки “золотої” карети в катакомбах для одного з жителів Миколаєва завершились трагічно. Чоловік начебто знайшов мапу, де було вказано місце, де схована карета. Придбав собі будиночок поблизу того місця і став рити потаємні ходи. Шукав довго, ходи ставали все довшими й глибшими. В одному з них його й засипало. Дістали чоловіка вже не живим. Дружина з того будинку поїхала. І зараз він стоїть покинутим. І може за якийсь час сам стане легендою.
Легенда про “закладене” вікно
Є в Миколаєві місце, яке має на людей містичний вплив. Там не хочеться розмовляти. Виникає бажання навіть перехреститись.
Мова йде про добре відомий спуск до Інгулу від Адміралтейства. Раніше дорогою вздовж Адміралтейської стіни до Інгулу йшли майстри й моряки. І досі там збереглися стіни й дореволюційна бруківка. Перед відправленням у плавання вони проходили повз нішу, де стояла ікона Богородиці. Люди хрестились і просили благословення на переправу. Адже в ті часи на ній траплялись нещасні випадки. В часи боротьби з релігією ікону звідти прибрали. Тож ніша й стала нагадувати таке собі закладене вікно. Починаючи з 90-х років 20-го століття репродукцію ікони повертали на місце декілька разів. Цікавий факт, коли ікони не було, тоді люди, проходячи повз нішу, спотикаються.
Легенда про дуб-оберіг
Росте цей дуб в майже в центрі міста і має статус “Пам’ятника природи”. Отримав його ще в 1972 році. Коли підрахували його роки, то виявилось, що він на 55 років старший за Миколаїв. Дуб і справді велетень: окружність стовбура – 4,7 метрів. Щоб охопити дерево потрібно шестеро людей. Тож таке дерево повинно мати свою легенду. І воно її має. ЇЇ записала краєзнавиця Світлана Бойчук. У народі вважали, що це дерево – жіночого роду. Така собі матір дубів, берегиня.
Вважається, що матір дубів може дати корисну пораду. Тільки треба знати, як її попросити. За легендою, якщо до дуба притулити вухо, то воно заговорить до людини. Але, як в кожній казці, є свої обмеження. До матері дубів не можна йти з поганими думками чи бажаннями. Тоді точно допомоги не дочекаєшся. Мати дубів навіть може розсердитись і скинути на прийдешнього гілку. А ще не говорить дерево до приїзжджих. Допомагає тільки миколаївцям. А ще вночі коло дерева можна побачити привидів. Якщо є бажання і невирішені питання, можна спробувати прийти до дуба-оберега за порадою. І заразом перевірити правдивість легенди.
Легенда про п’яного грека
Це мабуть найромантичніша легенда Миколаєва. Однак, на жаль, ця історія кохання закінчилася трагічно. Записав легенду Анатолій Скульский.
Як розповідається в легенді, все відбувалось у 19-му столітті. До Миколаєва прийшла турецька фелюга. Пришвартовалась у морському порту і чекала на навантаження зерном. Як водится команда зійшла на берег. Капітаном фелюги був старий грек, а його племінник – звичайним матросом. Ось на березі молодий чоловік і познайомився з дівчиною з Миколаєва – Харитиною. Між молодими людьми виникло кохання. Тож вирішили вони одружитись. Батько дівчини на шлюб погодився, але поставив умову – на весіллі повинні бути батьки нареченого. Капітан запевнив, що наступним разом привезе сватів. Фелюгу завантажили і готувались відпливати. тут і сталася трагедія. Молодий наречений випив і впав з трапу. Виплисти чоловік не зміг. Його тіло знайшли вже зранку і відправили додому. Харитина довго плакала за нареченими. Тож її батько не вигадав ничого кращого, як видати її заміж. Новим нареченим став місцевий митник. І все так і завершилось, якби під кінець весілля на порозі корчми не з’явився привід потонулого матроса. Як свідчить легенда нічого поганого молодим він не зробив. Навпаки навіть охороняв нащадків Харитини.
Примарна маслобійня
Ця легенда цікава тим, что перевірити її може кожен. Треба лише дочекатись слушного моменту.
Старий Миколаїв, як до речі і тепер, був центром переробки соняшникового насіння. Маслобійні будувались чи не на кожному куточку Слободки. Тож і запах в цій частині Миколаєва був специфічний і, здавалось, проникав усюди. Одна з таких маслобоєнь на теперішній вулиці Чкалова згоріла. Чи загинули там люди, чи ні – невідомо. Але час від часу вона дає про себе знати. Мешканці цієї частини Слобідки починаючи від пізньої осені до початку весни іноди відчувають сильний у повітрі запах смаженого насіння й соняшникової олії. Однак, поруч підприємств, які б займаються переробкою соняшника немає. Містики додає те, що запах чути лише, коли на Миколаїв опускається густий туман. Влітку чи весною примарна маслобійня знати про себе не дає.
Ми розповіли лише п’ять легенд. Але Миколаїв має їх набагато більше. І рік у рік дізнаємося нові цікаві історії.
