Майже кожне місто, незалежно від його віку, з часом, так чи інакше обростає легендами. Така вже природа людей: надавати простим місцям і предметам містичного шлейфу. Міські легенди іноді, здається, настільки «вростають» в історію міста, що, часом, стає досить складно відрізнити історичні факти від вигадки, пише imykolayivchanyn.com.
Не став винятком і Миколаїв. У міста також є свої легенди. Деякі з’явилися досить давно, іншим немає і 50 років. Давайте згадаємо, які найвідоміші міські легенди ми пам’ятаємо.
Легенда про золоту карету
Легенда про карету з золота, що належала Катерині II, мабуть, одна з найвідоміших і найстаріших міських легенд. Нібито, то чи в Інгулі, то чи в катакомбах, знаходиться та сама карета. Існує кілька різних версій історій, пов’язаних з цією каретою.
Карета в подарунок коханій
Перша – романтична, розповідає про молодого хлопця, який десь почув про золоту карету та її цінність, захотів знайти її і подарувати дамі серця, бо вона дуже нагадувала йому імператрицю Катерину. Карета, за легендою, затонула в Інгулі. Приклавши чимало зусиль, хлопець, все ж, не зміг знайти карету, але дівчина оцінила його старання і відповіла взаємністю.
Золотошукач-невдаха
Друга – пригодницька, оповідає про пригоди чоловіка, який відбував термін в колонії. Нібито, побажавши пожартувати над ним, його співкамерники обговорювали між собою ту саму катерининську карету, нібито, зарита вона на Слобідці, під одним з будинків. Вийшовши з тюрми, чоловік знайшов цей будинок, закохав у себе жінку-вдовицю, що мешкала у хаті, а пізніше – оселився в ній. Розповівши співмешканці про легенду, було прийнято рішення про початок пошуків. Однак, ця версія історії має сумний кінець. Чоловік опинився під завалами землі, так і не знайшовши скарб.
Жменька золота у річці
Третя версія є найбільш прозаїчною, у ній розповідається про хлопця-золотошукача, який одного разу взимку приніс додому свій «улов» у вигляді жменьки золота. Побажавши обміняти золото на продукти, хлопець відправився на протилежний берег у возі, прямо по льоду. Злий рок спіткав хлопця: лід тріснув, а віз разом із кіньми та золотом, якогоу і прозвали «каретою», зник під водою.
На доказ цих легенд наводять іншу міську легенду, більш сучасну: нібито, в 60-х роках минулого століття, іноземні дослідники запропонували радянській владі розчистити русло Інгулу. Роботи мали б виконувалися безоплатно. У підрядників було одна-єдина умова: все, що буде знайдено на дні річки, буде вилучено на їх користь. Згідно з цією легендою, інтерес іноземців був викликаний саме пошуками цієї карети.
Легенда про те, чому Миколаїв «містом наречених» називають
У Миколаєва існує безліч неофіційних назв, наприклад: «місто корабелів», «місто наречених», або ж нове – «місто на хвилі». Наступна міська легенда пояснює, чому Миколаїв називають «містом наречених».
Почасти, цій назві місто зобов’язане Григорію Потьомкіну. Як відомо, Миколаїв будувався як верф. На будівництві завжди потрібна робоча сила, тому будівельників сюди звозили з усієї Росії, Білорусі та України. Кажуть, що на будівництво привезли навіть кріпаків самого Потьомкіна. Чоловіки приїжджали і працювали, проте, життя роботяг було їм не “до смаку”, періодично кріпаки тікали. Для того, аби забезпечити чоловіків сім’ями, до Миколаєва з усієї округи звозили найкрасивіших представниць прекрасної статі для створення сімей.
За легендою, традиція оглядин проходила не найприємнішим чином: дівчата ставали у шеренгу на Адміралтейській площі, а чоловіки обирали собі наречених «до смаку». Новоспечені пари відразу ж вели на вінчання. Вся церемонія отримала назву «потьомкінське весілля», від прізвища князя.
Легенди Миколаєва про привидів
Не чужі Миколаєву і легенди про привидів. І хоч далеко не кожен схильний вірити в містичні історії, легенди про привидів Козачки, Адмірала та інших, ходять і понині.
Розповідають, що Адмірал найчастіше з’являється на вул. Адміральській, в районі Соборної Площі, ближче до ночі, проте “привид Адмірала” бачили також в яхт-клубі і в районі Інгульського спуску. Свідки описують привид як чоловіка середніх років, в “трикутному капелюсі” і мундирі, чоботях з пряжками.
Легенда про Козачку відносить нас в далекі часи, до заснування Миколаєва, розповідаючи сумну історію кохання молодих людей, що проживали у цій місцевості. За легендою, коли степ був місцем проживання козаків, молодий козак-розвідник, що забрів на один з хуторів, полюбив хазяйську дочку. Почуття виявилися взаємними. Хлопець залишив дівчину, оскільки повинен був брати участь в поході, перш, взявши з неї обіцянку дочекатися його. Однак, молодим не судилося бути разом: хлопець був полонений ворогом, так і не повернувшись до козачки. Міська ж легенда стверджує, що привид дівчини нерідко можна зустріти в районі Парку Перемоги: козачка виходить на берег місячними ночами, чекаючи на коханого.
Ще один міський привид, згідно з легендами – доглядач маяка. Городяни оповідають, що в нічний час, з берега, протилежного Лагерному полю, часто можна побачити відблиски, що нагадують світіння ліхтаря. Згідно з легендою, там блукає привид доглядача маяка, який раніше розташовувався в тій місцевості. Маяка вже давно немає, а доглядач все пильнує околиці. Містики місцевості додає і історія: вважається, що далеко не наймальовничіша територія є місцем безладного поховання німецьких солдатів, та й близькість СІЗО нагнітає атмосферу.
Наведені легенди – лиш мала частина фольклорної спадщини Миколаєва та області. Якими б вони не були, вони є відображенням побуту, вірувань і культури, способом вираження ментальності, частиною культурної спадщини місцевості. Міські легенди також грають важливу роль в туристичній привабливості міста. А які міські легенди відомі Вам?
