Один з найблагородніших і найдорожчих видів спорту у світі – кінний. Його вважають королівським спортом. Хоч саме поняття “кінний спорт” є збірною назвою. Воно містить в собі різні змагання, різні техніки бігу. Але для глядачів, які не обізнані в тонкощах ходьби коня, ця вистава виглядає як щось гарне та далеке. Адже у кінному спорті є свої нюанси. Головний з яких це вміння знайти спільну мову з конем і, звичайно ж, любов до цих прекрасних тварин.
В історії Миколаївської області знайшлося місце для цього королівського виду спорту. Як же так сталося, що миколаївці освоїли коней. Більше на imykolayivchanyn.com.
Хто ж усьому навчив?
У Варварівці є провулок, який носить ім’я Олександра Львовича Зозулі. Не багато хто знає на честь кого було названо провулок.Тільки поціновувачі кінного спорту знають, що саме Олександр Львович створив у Варварівці першу, і поки що єдину, школу кінного спорту. Колись найкращу у Радянському союзі.
Створюватися школа розпочала у 1960 році. Насамперед Зозуля створив Федерацію кінного спорту у Миколаївській області. Спочатку на базі школи було лише п’ять коней. Їх купили і привезли із сусіднього радгоспу. Це були самі звичайні коні, яких використовували для випасання худоби, орання городу і подібного. Їм далеко було до арабських скакунів. Але починають завжди з малого.
Першими учнями стали місцеві хлопчики, яких зацікавила нововведення. Міські діти не часто могли бачити коней у їхньому звичному середовищі. Вони виявили бажання навчатися догляду за тваринами, верховій їзді. Під чітким керівництвом Зозула, ці ж хлопчики і стали першими призерами кінних змагань.
Олександр Львович був чудовим тренером. Під його чуйним крилом були виховані чемпіони України, Радянського Союзу, призери Європи та Світу. Вже багато років кінний спорт входить у програму Олімпійських ігор. І саме Олександр Львович виховав Віктора Погановського – чемпіона Олімпійських ігор.
Розвиток у важкі часи
90-ті роки були важкими для всіх. Миколаївська кінно-спортивна школа не стала винятком. Але попри всі фінансові труднощі в 1999 році було створено “Югконецентр”. Ця організація займалася селекцією та розведенням породистих скакунів. Вже у 2001 році в центрі вирощувались перші породисті жеребці. На цьому проблеми лише починалися.
Породисті та придатні для участі у змаганнях скакуни коштують дуже дорого. В усьому винен характер цих шляхетних тварин. Не кожен кінь може підійти для перегонів чи змагань, навіть якщо він буде потрібної породи. Коли кінь досягає п’ятирічного віку, стає зрозуміло який у нього характер. Підходить він для змагань чи ні. Може бути, що п’ять років виховання і дресури підуть на смарку.
Крім правильного коня, потрібен ще добрий вершник і тренер. Нерідко вершника та коня виховують разом.
Як навчаються вершники
Перші два роки майбутні вершники вчаться піклуватись та спілкуватися з кіньми. Вони годують їх, доглядають за ними, купають, розчісують, прибирають конюшні, вчаться надягати вуздечку, правильно сидіти в сідлі, навчаються азам верхової їзди. Олександр Зозуля завжди говорив: “Спочатку нагодуй коня, потім поїси сам”. Цей девіз має йти з самого серця тренерів і вершників.
На жаль, ці випробування витримую не всі учні. Тут потрібно багато терпіння та любові до тварин. Це під силу не всім. З цієї причини і добрі вершники цінуються так само високо, як і породисті скакуни.
Але все терпіння окупається, коли на поле виходить граційний, стрункий, статний кінь, а верхи його вершник у білих бриджах, чорних фраках і в циліндрах. Багато чого в цьому спорті залежить від зовнішнього антуражу.
