6 Лютого 2023

Від зимівника до міста: трансформація Нового Бугу

Related

Адаптери для ноутбуків та складнощі з їх вибором

Зарядка для ноутбука - це джерело енергії для портативного...

Миколаївці та народна медицина

За століття формування вірувань кожного народу сформувалося їх особисте...

Як миколаївці боролися з COVID-19 та лікарями

2020 року весь світ вразила нечувана для 21 століття...

Найстаріший медичний коледж Миколаєва

2015 року в Миколаєві з'явився повноцінний медичний університет на...

Share

На Миколаївщині вісім великих міст. І один з них має назву, яка дослівно перекладається як «новий бог». На давньоруському, слово “буг” означає бог. На Миколаївщині навіть велика річка — Південний Буг — має у своїй назві ідентичне слово.

Новий Буг є частиною Баштанського району і знаходиться за 97 кілометрів від Миколаєва. За даними перепису населення у 2019 році, у місті проживає понад 15 тисяч людей. Що ж цікавого було в історії цього містечка? Більше на imykolayivchanyn.com.

Куца балка

Найперша назва Нового Бугу була зовсім іншою — Куца балка. Досить кумедне для нашого часу. Ця назва, як і найперші згадки про поселення на території сучасного міста, пов’язана із запорізьким козаком із прізвищем Куцим. Він влаштував собі тут зимівник. Зимівник – це спеціальне зимове приміщення для пасовища худоби взимку. На той час, кінець 18 століття, порятунок худоби значно відрізнялося від сучасного поняття цього терміну. Багатьом тоді доводилося йти на тривалий час з отарою. І якщо влітку худоба не мерзла, то взимку тваринам потрібен був дах. Або ж для бджіл. Вулики раніше встановлювали поряд із відповідними полями, і щоби назад їх не везти будували зимівники.

Отже, історія Нового Бугу розпочалася із зимівника. Наприкінці 18 століття куцівські зимівники стали обростати сусідами — хуторськими господарствами. Внаслідок політичних обставин, багато мешканців – селян Чернігівщини, Полтавщини, Курської губернії та Молдови були змушені залишити свої насиджені місця та шукати новий притулок. І їм сподобалася ця територія, яка була порожня і була багата на поля, луки, плідний ґрунт. І хуторські переселення настільки розрослися, що було ухвалено рішення приєднати їх з Куцою балкою та назвати селом Семенівка. Чому саме це прізвище – не зрозуміло. Історія про це замовчує. Тільки відомо, що це прізвище одного із переселенців. Не факт, що найпершого.

Бюрократичні тонкощі

Юридичні межі областей на той час постійно рухалися. Міста та поселення розширювалися, губернії перейменовувалися. І кожні кілька років те чи інше село могло бути під однією губернією, то під іншою. Новий Буг спіткала та сама доля. До 1795 року Семенівка входила до складу Катеринославської губернії. Потім у складі Вознесенської губернії. З 1802 став частиною Херсонської губернії.

На початку 19 століття неподалік Семенівки оселився селянин Павло Тріска. Разом із ним з Олександрівського повіту Херсонської губернії переїхало 119 селян. Через таку велику кількість  нових мешканців Семенівку та новачків об’єднали у Новопавлівку. Завдяки значній на той час чисельності населення – 200 осіб – Новопавлівка стала центром Новопавлівської волості.

У 1832 році Новий Буг знайшов свою сучасну назву і став частиною Херсонської губернії. У другій половині 19 століття Новий Буг розрісся до 660 дворів. Цьому сприяла ліквідація військових поселень, що були тут засновані наприкінці 1820-х років. Щоб утримати їх на місці та сприяти розростанню поселення всім чоловікам було роздано землю — по 9 десятин. І з цього почалося економічне зростання селища.

Перші базари

Та частина землі, що залишилася після роздачі колишнім військовим, а тепер селянам, була віддана офіцерам-дворянам, які мешкали на околицях. Загальна кількість земель, які були у володінні новобужців, становила 22 тисячі десятин орної землі. Це для того часу досить багато. Держава закріпила всю цю землю за її власниками, але запровадили відбірну данину – податок на користування землею. Це спричинило розвитку економіки цьому поселенні.

Крім орання землі, на території Нового Бугу двічі на рік проходив ярмарок, на який приїжджали з усієї губернії. Було майже 70 млинів та олійниць, продукти з яких і продавалися серед інших на ярмарках.

Все розросталося настільки швидко, що виникла потреба у найманій праці. І тоді у Південному Бузі виник ярмарок праці. Туди приїжджали роботодавці та працівники, й знаходили один одного, якщо говорити просто. Більшість працівників залишалися батрачити, саме так на той час називали роботу з найму, у Новому Бузі чи околицях. І ось до кінця 19 століття у селищі вже було 1200 дворів, синагога, церква, школа, лікарня, семінарія, регулярні базари та багато іншого.

Під німецьким чоботом

Новий Буг протягом багатьох років невпинно розвивався та розростався. Двічі був окупований німецькими військами, але вистояв. У 1944 році Новий Буг став важливою точкою на карті для німецьких військ. Німці сприймали його як стратегічно необхідний пункт, здатний захистити підходи до залізниці. У такий спосіб окупаційні війська могли поповнювати свої запаси, і не дозволяти радянським військам робити те саме. Містечко просто кишіло німецькими солдатами. Там базувалася оперативна група, моторизована дивізія вермахту, авіапольова дивізія люфтваффе, піхотна дивізія вермахту. Новобужці майже місяць жили пліч-о-пліч з німецькими солдатами чекаючи звільнення міста. 8 березня 1944 року почалися тяжкі бої за Новий Буг. За стрімке звільнення міста багато солдатів отримали нагороди та найменування «Новобузькі».

Попри те, що повна окупація та бої за місто не були такими тривалими, як окупація Миколаєва, це не означає, що новобужці та місто не постраждали. Від німецького терору постраждали усі окуповані міста.

  У 1898 році чисельність населення становила 17,5 тисяч жителів. Основним видом діяльності було виробництво меблів та взуття. На жаль, у майбутньому чисельність населення зменшилась. Можливо, це було пов’язано з наслідками важких 90-х та відсутністю роботи. Але попри все, Новий Буг не втратив статусу міста.

Знамениті новобужці

За роки трансформації зимівника у місто в ньому народилося і проживало безліч відомих та талановитих людей. Один із них Вайман Михайло Ізральович — іменитий скрипаль, який народився у Новому Бузі у 1926 році. Для навчання скрипальській справі він переїхав до Ленінграда. Його талант гідно оцінили колеги та любителі музики. Він став лауреатом Міжнародного конкурсу Баха та імені королеви Єлизавети. Залишок свого життя він прожив у Ленінграді, де й помер.

Ще один іменитий новобужець — Черкасенко Спіридон Федосійович — письменник і драматург. Народився він у 1876 році та його доля була непростою. Твори Черкасенка були заборонені владою у період з 1920 по 1990 рік. Його творчість допустили до вивчення лише після становлення незалежної України. Крім письменства він був активним соціально-культурним діячем. Але аж ніяк не його соціальна діяльність стала причиною його поневірянь світом. Вчительська діяльність привела його до Відня, потім на Закарпаття, покидала його по всій Україні й не тільки. Зрештою, він помер у 1940 році в Празі, куди був змушений поїхати тікаючи від натиску радянської влади. 

У Радянському Союзі був відомий патофізіолог, професор, автор нейрогенної теорії атеросклерозу, герой війни Хомуло Павло Савельевич. І теж уродженець Нового Бугу. Він зробив великий прорив у вивченні роботи нервової системи та атеросклерозу. Внесок цього новобужця в медицину важко недооцінити. За своє життя він написав 115 наукових праць. У тому числі щодо вивчення впливу стресу на життя людини та їх стресостійкість. Ось так бувши родом з маленького містечка Павло Савельевич став вченим відомим на весь Радянський Союз і не тільки. Не має значення де ти народився, важливо лише твої дії.

.,.,.,.