Миколаївщина є свідком глибоких історичних процесів. Безсумнівно, вони залишили помітний слід у культурній та економічній структурі нашої області. Миколаївщина – це земля, де впродовж тисячоліть зустрічалися впливи могутніх князів, військових кампаній, державних реформ та індустріалізаційних зрушень. Далі на сайті imykolayivchanyn.com розгорнута хроніка цього регіону насичена іменами видатних діячів, точними датами історичних подій, географічними назвами окремих населених пунктів та різноманітними цифрами… І все це відображає масштаби економічних і соціальних трансформацій.
Князі Київської Русі та їхній вплив на Миколаївщину
У IX столітті територія сучасної Миколаївщини входила до складу великої держави Київської Русі (IX-XIII століть). Князь Олег Віщий (близько 845-912) відіграв важливу роль у її становленні. А згодом і в розширенні її територій.
Після встановлення контролю над Києвом у 882-му році Олег Віщий активно розширював свої володіння, підкорюючи сусідні племена. Зокрема, він обклав даниною древлян, полян, сіверян та радимичів. Це дозволило йому контролювати ключові торгівельні шляхи. Як от, наприклад, шлях “із варяг у греки”, частина якого пролягала через Миколаївщину.
Територія нашої області в IX-X століттях була заселена племенами уличів і тиверців. Вони проживали в басейнах річок Південний Буг і Дністер. Літописи свідчать, що князь Віщий вів війни з цими племенами, намагаючись розширити свій вплив на південь.
Підкорення цих племен дозволило князю Олегу зміцнити контроль над південними рубежами Київської Русі та забезпечити безпеку торгівельних шляхів до Чорного моря. Це посприяло економічному розвитку його держави та посиленню її впливу.
Під час правління князя Святослава Ігоровича (938-972) південні рубежі Київської Русі, до складу яких входили й землі сучасної Миколаївщини, набули особливого стратегічного значення. Хоч цей князь і не здійснював прямих військових дій на території нашої області, його походи та пересування через ці землі вплинули на історичний розвиток Миколаївщини. Зокрема через взаємодію з місцевими племенами та народами.
У 969-му році, після смерті своєї матері княгині Ольги, Святослав розпочав серію військових кампаній на Балканах. Повертаючись з одного з таких походів у 972-му році, він зіткнувся з печенігами, де зазнав поразки та був убитий. За деякими джерелами, його смерть сталася неподалік від сучасної Миколаївщини.
Литовський період та його роль
У середині XIV століття, після перемоги литовського князя Ольгерда (1296-1377) над Золотою Ордою в битві на Синіх Водах 1362-го року, територія сучасної Миколаївщини увійшла до складу Великого князівства Литовського. Це дозволило Литві розширити свої володіння на південь та встановити контроль над важливими торгівельними шляхами в Північному Причорномор’ї.
У цей період на території Миколаївщини були засновані такі міста, як Дашів (сучасний Очаків), Соколи (Вознесенськ) та інші поселення. Серед них і славнозвісне село Семенів Ріг (Лимани), засноване князем Київським Семеном Олельковичем (1420-1470). Мешканці цих поселень стали попередниками українського козацтва, яке організаційно сформувалося трохи пізніше.
Крім цього, Великий князь литовський Вітовт (1350-1430), племінник князя Ольгерда, неабияк сприяв розвитку Миколаївщини. Зокрема він будував фортифікаційні споруди, відомі як Вітовські вежі, які слугували для захисту від кочових племен.
Проте вже у XV столітті ці землі знову опинилися під загрозою з боку кочових народів, зокрема з Кримського ханства. Це призвело до поступового ослаблення литовського контролю над нашою областю.
Таким чином, перебування території сучасної Миколаївщини у складі Великого князівства Литовського сприяло її політичному та економічному розвитку, а також інтеграції до європейських культурних процесів того часу.
Князь Потьомкін та заснування Миколаєва
Заключний етап інтеграції Миколаївської області до складу Російської імперії розпочався під час російсько-турецьких війн XVIII століття. Видатний державний діяч, князь Таврійський Григорій Потьомкін (1739-1791), залишив помітний слід в історії Миколаєва.
У 1788-му році, завдяки його ініціативі, у гирлі річки Інгул було створено нову верф, яку назвали Інгульською. За наступний рік, у 1789-му, навколо цього стратегічного об’єкта почалося інтенсивне утворення міського осередку. Воно отримало назву Миколаїв. Новостворене місто швидко набуло статусу одного з найбільших центрів кораблебудування у всій Російській імперії. Це сприяло розвитку торгівлі не лише всередині країни, а й із сусідніми державами Чорноморського басейну.
До кінця XVIII століття, завдяки системним державним інвестиціям, тут було відкрито десятки верфей, а число побудованих кораблів сягало сотень. Це було свідченням високого економічного потенціалу Миколаєва.
Вплив Запорізької Січі на Миколаївщину
У XVII столітті, коли Запорізька Січ стала символом козацької самобутності та військової організованості, територія Миколаївщини набула нового значення. Вже у контексті козацьких ініціатив. Протягом століть українські козаки, які в період 1552-1775-их років організовували свою Січ, активно освоювали ці землі. Вони займалися як землеробством, так і рибальством. Це дозволяло їм забезпечувати не лише власні потреби, а й брати участь у регіональних торгових зв’язках.
Миколаїв, завдяки своєму вигідному положенню на перетині торгових шляхів, швидко перетворився на важливий порт, через який проходив обмін товарами між внутрішніми регіонами України та державами, що межували з Чорним морем.
Період Запорозької січі (другої половини XVI – кінця XVIII століття) відзначився численними військовими експедиціями. Адже козацькі загони під проводом відомих старшин неодноразово підтверджували стратегічну важливість Миколаївщини через організацію оборони та забезпечення постійного потоку товарів. А це є підтвердженням збереження високої економічної активності.
Миколаївщина в XIX-XX століттях
У XIX-XX століть територія сучасної Миколаївщини входила до складу Російської імперії та СРСР. Тож місцеві князі вже не мали значного впливу на розвиток нашого регіону.
У XIX столітті Миколаїв активно розвивався, ставши важливим економічним і культурним осередком півдня Російської імперії. Місто стало центром кораблебудування на Чорному морі, а також важливим портом для торгівлі та військових операцій.
У XX столітті, після революційних подій 1917-го року, Миколаїв став частиною Української РСР, а згодом і незалежної України. Місто продовжило своє значення як центр суднобудування та морської справи. Зокрема завдяки підприємствам, таким як Чорноморський суднобудівний завод.
Таким чином, хоч місцеві князі не мали значного впливу на розвиток Миколаївщини у XIX-XX століттях, та саме в цей період наше місто стало важливим центром кораблебудування та морської справи, що й визначило його подальший розвиток.
Як бачимо, історія Миколаївщини – це яскравий приклад багатогранного розвитку, що відображає вплив різних державних утворень та культурних процесів. Від могутніх князів Київської Русі, через литовські адміністративні ініціативи, до реформ Російської імперії за ініціативою князя Григорія Потьомкіна, а також до енергійної козацької доби та стрімкої індустріалізації у XIX-XX століттях… Ця історична мозаїка не лише пояснює сучасний вигляд Миколаївщини, а й надихає на подальше вивчення багатої спадщини нашої області.