6 Липня 2022

“Ми гладимо глядача по серцю”: Миколаївський студентський театр “Покоління”

Related

Як миколаївцям розпізнати і боротись з ПТСР: поради психолога

Миколаївці, як і всі українці з 24 лютого нинішнього...

Полірелігійний Миколаїв

Основною релігією в Україні та в Миколаєві є православне...

Від сакральної ляльки до бойової: історія майстрині Інни Кушниренко

Миколаївщина багата на талановитих людей. Майстри і майстрині вишивають,...

Трагічний Миколаїв

Не можна уявити історію якогось міста без трагедій і...

Share

Миколаїв, як прифронтове місто, став пристанищем для переселенців з сіл, які знаходяться в зоні бойових дій. І хоча більшість з них, побувши в місті кілька днів, рушає далі, миколаївці намагаються зробити все, щоб людям було комфортно. Більше на сайті imykolayivchanyn.

Крім гуманітарної допомоги, містяни турбуються й про моральний стан людей, які побували під обстрілами і часто втратили все, що мали. 

Такою арт-терапією стали невелички концертні вистави, які організовують миколаївські театри. Виступає перед переселенцями і військовими студентський театр Муніципального академічного коледжу “Покоління”. 

Наш журналист поспілкувався з директоркою коледжу Людмилою Булатовою, викладачкою сценічних дисциплін і режисеркою Мариною Васильєвою (Нікітіною) та актором театру Сергієм Поповим.

Актор без глядача – це не актор: про появу студентського театру 

Свою першу репетицію і виставу студентський театр “Покоління” провів в 2016 році. Тоді студенти Миколаївського муніципального коледжу вперше брали участь у фестивалі. Це був відомий фестиваль театрального мистецтва “Мельпомена Таврії”. 

“Тоді директором був Кулішенко павло Володимирович. Його ідея була покладена в основу існування цього театру. Крім того, є дисципліна “Сценічне мистецтво”. Тому театр “Поколения” став базою діяльності нашого коледжу. Чому? Тому що на кожному курсі є програма, яку треба реалізовувати, а для становлення актора дуже важлива глядацька аудиторія. Актор без глядача – це не актор. Для того, щоб пропагувати українські класичні твори, бути затребуваним, ото діяльність театру “Покоління” стала дуже активною”, – розповіла директорка коледжу  Людмила Булатова.

Не останню роль в роботі студентського театру відіграв фестивальний рух. Театр брав участь у фестивалях не лише українських, а й закордонних. Цьому не завадив карантин. Навпаки, розшилирись можливості участі в міжнародних фестивалях і конкурсах, які стали відбуватися онлайн. Хто ж грає на студентській сцені? 

“Студентський театр охоплює всіх студентів спеціальності “Акторське мистецтво”. Їх зараз на кінець року 30 осіб. Але у зв’язку з різними обставинами, зараз ми працюємо з найактивнішою частиною. На сьогодні найактивніша частина бере участь у виставі, яку ми пропонуємо для миколаївських глядачів в складний військовий час”, – зазначила Людмила Булатова. 

У репертуарі театру здебільшого українська класика. Репертуар підбирає керівник. Зазначимо, що на кожному курсі свій режисер-постановник. Він орієнтується на потреби: чи це фестиваль, чи це визначна дата. 

“Вибір класичних творів є дуже важливим. На класиці треба вчитись.Адже вона розкриває всі сфери діяльності людини, а головне – людські почуття. Тому це ніколи не буде програшним матеріалом”, – зазначає Людмила Булатова. 

Змінився і актор, і глядач: студентський театр у воєнний час

Активна фаза війни в України принесла величезні зміни в роботу студентського театру. Більша частина студентів-акторів опинилась або в безпечних регонах України, або за кордоном. Репетиції тривають, але онлайн. 

Змінився й глядач. Тепер виступати доводиться перед людьми, які знають, що таке лихо і втрати. А також виступають і перед військовими. Як підбирають матеріал для таких виступів і чому, розповіла викладачка сценічних дисциплін, режисерка-педагог Марина Васильєва (Нікітіна). 

“Реалії змінились ще в 14 році. І вже відтоді ми зрозуміли, яким має бути наш шлях. І саме з 14 року почалися зміни у доборі творів до репертуару студентського театру. Це виключно українська література. Це Леся Українка, це Вінграновський, це наш Микола Троянов. Не так давно ми святкували 100-річчя від дня народження автора. Це наш миколаївський драматург. І ми працювали над його творами”, – зазначила Марина Васильєва.

Для виступів перед біженцями та військовими обрали твори Павла Глазового. Чому в такий час обрали саме поета-гумориста? 

“Сьогодні це Глазовий. Знову ж таки дата, але тут все зійшлося. По-перше, Глазовий – автор  гумористичний. У нього дуже світлі, дуже добрі, наївні, життєві твори. Цей гумор дуже добрий, це – не сатира. Тому в цей непростий час говорити про щось життєве, кумедне – це добре. це – частинка нашого мирного життя. Ми не робимо акцентів наскільки сьогодні складно, важко психологічно. Навпаки  наше завдання – розрадити тих людей, для яких ми працюємо”, – зазначила Марина Васильєва. 

Потрібно враховувати й те, в яких умовах доводиться працювати акторам. Не варто розраховувати на велику сцену. Грають в інтернатах, притулках, де розміщені біженці. Часто це невеликий майданчик. Марина Васильєва зауважила й те, що потрібно реагувати на тривоги. Тож в таких випадках потрібно мінімум декорацій. Зараз в Миколаєві залишились лише троє акторів, які й грають виставу. Тож гуморески Павла Глазового – найкращий варіант. 

“Тому наша вистава дуже компактна. У нас три особи акторів і звукорежисер і режисер. І ми розрахували так, щоб у нас не було ані декорацій, ані надзвичайного реквізиту. Тому, що ми маємо працювати будь-де. Ми до цього були готові і тому нам тепер легко. Ми дуже мобільні”, – розповідає режисерка. 

Об’єднання актора і глядача

Грати під час обстрілу й бути готовим до найгіршого. Такою є сьогодні робота на сцені для акторів студентського театру Миколаївського академічного коледжу. Попри всі складнощі і велике психологічне навантаження, актор повинен виходити до глядача усміхаючись, враховуючи існуючу ситуацію. Адже, людина зараз дуже ранима емоційно.

“Ми стараємось підійти до кожного і співпрацювати з глядачем. По-різному. Хтось посміхається, хтось плаче. Ми гладимо його по серцю. Йому тяжко. Але ж йому це потрібно. Дивитись виставу – це як зцілення для нього”, – зазначає актор Сергій Попов. 

“У нас різна категорія глядачів щоразу. Тому й відчуття різні. Є діти, є переселенці, є бабусі й дідусі з сіл Шевченкове, Котляреве. Є військові . І всі по різному сприймають. Із щемом у серці сприймають – це стовідсотково. Вони розуміють, що все це ми робимо для них”, – доповнює Марина Васильєва. 

Помічають актори й реакцію глядачів. Люди, евакуйовані з навколишніх сіл, більш емоційні. А от міський глядач навпаки більш стриманий. Але кожен з них дорогий для актора. 

Нещодавно студентському театру знов довелось грати після артилерійського обстрілу Миколаєва російськими військами. Попри все вони вийшли на сцену і піднімали настрій людям.